Коментар до сюжету про Володимира й Рогнеду
Для сучасного недосвідченого читача може здатися дивним, що, оголосивши війну київському князеві Ярополку, Володимир раптом задумався про весілля. А справа в тому, що в середньовіччя самий надійний військово-політичний союз завжди здобував форму династичного союзу. Володимирові не стільки потрібна була дружина Рогнеда, що він може бути й в очі ніколи не бачив, ськільки дружини князя Рогволода для війни з Ярополком.
Сюжет цікавий ще й тим, що проливає світло на політичні реалії державного життя Русі того часу. Та частина кривичів, що живе
“Ськандинавським” поводженням віє й від учинку Рогнеди. У Древній Швеції й Норвегії норманнськие жінки змушені були взяти на себе значні функції по веденню господарства й багато майнових справ родини, тому що їхні чоловіки тривалий час перебували в отлучке – у піратських набігах, або військових походах або в заморських торговельних експедиціях. Ця обставина підняла соціальний статус ськандинавських жінок. В VIII-X вв. вони могли нарівні із чоловіками вимагати розлучення, якщо шлюб не тривав довше 7 років. Майно й діти у випадку розлучення ділилися нарівно. У Древній Швеції існували й правила бойового двобою між чоловіком і жінкою. Не дивно тому, що Рогволод запитує дочка щодо її заміжжя, а не вирішує справу сам, як надійшов би слов’янський князь. Рогнеда ж не просто відмовляє Володимирові, а вказує напрямок пошуків їй нареченого. У перекладі на сучасну мову вона радить батькові орієнтуватися на союз із Києвом і київським князем Ярополком, а не на альянс із Новгородом і його “хибким” володарем Володимиром.
Ще одна цікава деталь, що говорить про разноетничеськом ськлад давньоруської еліти, утримується у відмові Рогнеди. Звичай того часу вимагав, щоб дівчина на знак згоди на шлюб роззула свого звуженого. Фраза: “Не хочу разути” – означала відмову дівчини виходити заміж. Отут немає нічого цікавого, а от далі Рогнеда ображає Володимира, називає його “робичичем” – сином рабині. Він для неї “не настояший князівський син”. ПРО “другорядність” Володимира (сина не дружини Святослава, а його “наложниці” Малуши Любечанки, ключниці Ольги) згадував і літописець, коли розповідав про розділ Святославом земель між синами в 970 р.
Нагадаємо, що тоді Святослав посадив старшого сина Ярополка в Києві, а другого сина Олега в древлян. Про Володимира князь Святослав не згадав навіть, коли новгородци стали вимагати собі князя. Святослав звернувся до старших синів з питанням, чи не піде хто з них у Новгород. Ім’я Володимира назвали самі новгородци, підучені новгородським посадником Добриней братом Малуши Любечанки.
Подання літописця про “другорядність” Володимира досить зрозумілий – адже літописець був християнином, для якого всі діти, породжені не законною дружиною, “не законні”. А от для слов’янина сучасника Володимира така позиція неможлива. У східних слов’ян (у відмінності від норманнов) у часи язичества було прийняте багатоженство й всі нащадки в родині мали рівний статус “дітей свого батька”. Слова Рогнеди про “робичиче” свідчать про її “іноземний” (не східнослов’янському) походженні.
(Т. В. Черникова)