Колірна гама віршів С. А. Єсеніна
1. Теплота золотаво-жовтої осені. 2. Колірні образи метеликів і берези. 3. Ароматна оставляющая картини. Природа – це єдина книга з великим змістом на кожному аркуші И. В. Гете Коли входиш у картинну галерею, те твоєму погляду з’являється безліч різних полотен, на яких художник виразив своє бачення миру.
Це можуть бути строкаті і яскраві картини природи або тихі й спокійні особи людей, обтяжених якимись невідомими нам турботами. Але всіх їх поєднує одне – колірна палітра Кожний художник, перш ніж написати образ, що запав йому в душу, спочатку
А за допомогою він звертається до природи, що дарує безліч відтінків квітів для передачі внутрішнього миру самого поета Так при читанні віршів С. А. Єсеніна
Хоч і в природі наступає зів’янення, вона приносить не тривогу або засмучуйся Навпаки, здається, що літо, що йде, на згадку про себе прикрасило все дерева новим убором, щоб запам’ятати в нашій пам’яті те тепло, що воно дарувало нам усього кілька місяців. І це золоте листя ділитися зі ставком своїм теплом. Вона немов віддає часточку себе й своєї енергії воді.
Так ставок стає не зеленим, темним і зарослої, яким він і повинен бути восени. Він здобуває інші фарби й відтінки – рожевий. Цей колір досить загадковий. Можливо, він „блідий відтінок червоного, червоного.
Тобто якщо такі строкаті кольори розведені, то виходить, немає ніякої погрози: все тихо й спокійно не тільки в цьому ставку, але й в усьому світі. У теж час рожевий колір виходить тоді, коли ми тільки касаемся кистю паперу Тобто він символізує ніжний дотик до чого-небудь, без натиску й усякого тиску. Так ліричний герой усього у двох рядках намалював барвисту й спокійну картину осіннього вечора.
У наступних рядках у вірші з’являються образи метеликів. Саме з ними ліричний герой порівнює золоті листи Але тим самим він підкреслює не тільки їхня легкість. Герой також хоче нам показати, що по своєму фарбуванню вони дуже різні, як самі комахи. Свій відтінок має й ставок.
Можливо, що рожевість – це не тільки відблиски сонця, що йде, але й те червоне листяя, що початок віддавати частина свого полум’яного кольору воді Немов метеликів легка зграя Із замираньем летить на зірку. І ліричний герой не може мовчати в такий прекрасний вечір. Він не хоче просто залишитися стороннім спостерігачем. Тому сам вторгається в оповідання, щоб ще раз виразити свою любов до такої прекрасної картини природи. Він говорить про те, що йому близький цей жовтіючий діл Я сьогодні закоханий у цей вечір, Близький серцю жовтіючий діл.
Він використовує у своєму визнанні інші кольори палітри. Осінню красу герой не називає золотий. Він дає інше визначення – жовта.
І цей відтінок набагато нам ближче й рідніше. Золотавий колір гарний, але він у якімсь ступені холодний, тому що більше асоціюється з металом – золотом. Але от жовтий неодмінно співвідноситься з кольором сонця, тобто тепла й добра. Однак ліричний герой використовує не тільки пряме позначення того або іншого кольору.
Він бере як образи такі, які в нашій свідомості асоціюються з певною колірною гамою Наприклад, береза. Вона завжди була символом щирості й простоти російського народу й виспівувалася в багатьох народних піснях. Тому, вимовляючи слово “береза”, ми маємо на увазі біле, прекрасне й непорочне.
Отрок-Вітер по самі плечі Заголив на берізці поділ. І вітер немов нам допомагає. Він намагається внести в картину природи, описувану ліричним героєм, якнайбільше білого кольору Тоді в таке тепле й світле полотно художник додає нові фарби – відтінки синього. Ліричний герой показує, що в його душі панує та ж прохолодь, що й у самій долині.
Отже, вони є настільки родинними, що можуть існувати лише в нероздільній єдності. При цьому перехід від білосніжної берези до синього сутінку досить плавний. У нас не складається відчуття, що з тепла ми потрапили в якусь похмуру долину Тому ключовим образом є слово “прохолодь”.
Це легкий серпанок, що з’являється ввечері над ставком, що весь день дихав теплом, що залишилося, осіннього дня. І саме через неї й показаний перехід від білосніжної берези до синього сутінку. Біле полотно немов тане й відкриває нам відтінки нового образа – сутінку И в душі й у долині прохолодь, Синій сутінок як череда овець, За калиткою саду, що змовк, Продзвенить і завмре бубенец. В останніх двох рядках цієї строфи ліричний герой не додає нових фарб.
Напевно, він уважає, що їх уже досить. Тому залишає нас наодинці з тією колірною палітрою, що вже склав на своєму словесному полотні Єдине, що він вирішив додати, так це звукове оформлення, щоб зробити свою природну картину більше закінченої. Але сам ліричні герой знову не бажає залишатися осторонь від цієї пишноти.
Його душу, наповнена фарбами осіннього вечора, сама хоче стати частиною цієї чудової картини. І підкоряючись своєму внутрішньому голосу, герой хоче теж, як верба, доторкнутися до живлющої рожевої води на ставку. Так через колір у вірш входять і заходи Подібне враження створюється тому, що рожевість асоціюється з рожевою водою, тобто не стільки з кольором, скільки з рідиною, з ароматом троянди.
Так виходить, що ліричний герой хоче доторкнутися не тільки до живлющої води, але й прекрасному невловимому заходу, що хоче запам’ятати у своїй пам’яті. Я ще ніколи ощадливо Так не слухав розумну плоть, Добре б, як гілками верба, Перекинутися в рожевість вод. У такий спосіб у поетичному полотні відбувається взаємозамінність образів. Через образ берези у вірш входив білий колір, а через рожеву воду в ньому поступово відчувається легкийаромат прекрасної троянди. І знову у вірші з’являються образи, а не фарби.
Здається, що ліричний герой поступово йде від своєї первісної картини й хоче не тільки залишити там різні колірні мазки, але й запам’ятати на картині певні життєві облики. З іншого боку, разом з ними входять знову пізнавані обриси – стіг сіна, місяць. У такий спосіб картина у своїй колірній гамі немов замикається. Адже й стіг сіна, і місяць у нашій свідомості зв’язаний саме з жовтою гамою, тобто кольором осені.
Добре б, на стіг посміхаючись, Мордою місяця сіно жувати… Де ти, де, моя тиха радість – Всі люблячи нічого не бажати? Вірш закінчується знаком питання. Ліричний герой втратив дорогого для нього людини.
І ми розуміємо, що сам вірш є описом любовного почуття. Так, в одній поетичній картині відбувається подвійне нашарування. Внутрішній щиросердечний трепет ліричного героя втілюється через фарби, відтінки й образи. Вони допомагають створити найбільш гармонічну картину, втілену в поетичних фарбах на великому полотні.
І кожний колірний відтінок передає нам один з акордів щиросердечного хвилювання. І ми не через слова або образи, а за допомогою барвистих сполучень у картині приймаємо відтінки почуттів ліричного героя в золотавий теплий осінній вечір. Колірна палітра у творчості С. А. Єсеніна є не тільки виразником внутрішнього стану ліричного героя.
Вона дозволяє через особливості колірного переходу вводити в добуток нові сторонні характеристики, такі як заходи. Також поет використовується знайомі нам образи, які асоціюються з певним кольором (береза, сутінок), для того щоб додати у своє полотно нові незвичайні фарби. Таким своєрідним відношенням до природного пейзажу можна тільки любуватися й всі пристальнее вдивлятися в особливу колірну гаму, щоб зрозуміти, що ми не упустили з її який-небудь дуже важливий елемент, що додає в прекрасну картину інший відтінок, а виходить, і нове тлумачення образів
(1 votes, average: 5.00 out of 5)