“Ваш образ, дорогою навік…” (Цикл віршів А. А. Блоку “Кармен”)

1. Жагучий образ Кармен. 2. Музикальність дикої принадності. 3. Недосяжний вільний мир. Я жити хочу, щоб мислити й страждати. А. С. Пушкін А. А. Блок відомий нам як творець образа Прекрасної Дами, що пройшла шлях від божественної істоти до простої жінки, що зустрічається в повсякденному житті Але подібна зміна не позбавляє її ореола таємничості. Вона також залишається для нас таємницею, що Блок розгадує в кожному своєму поетичному добутку.

Тому його творчість можна розділити на певні періоди. Але всі вони створюють єдине полотно, що розповідає

про велику любов не тільки ліричного героя, але й самого поета до жінки, своїй батьківщині, улюбленому краю. Особі місце в цій картині займає цикл “Кармен”.

Він стає своєрідним оповіданням в оповіданні. У ньому десять вірші об’єднано одним фатальним образом Кармен. Тексти підкоряються своєму внутрішньому розвитку, що починає рух з першого рядка й закінчує в останній. Чітке позначення центральної фігури змушує нас ще перед початком читання подивитися на цей неоднозначний образ із боку. У творчості Ж. Бізе однойменна п’єса стала вершиною реалістичного мистецтва.

Вона змогла привнести на сцену

театрів живий подув вільного життя. Така постановка не могла залишити осторонь поетичну й кипучу натуру поета. Він не раз був на поданні, де в образі Кармен виступала Л. А. Андрєєва-Дельмас. І весь її жагучий образ він зміг втілити в циклі з десяти віршів Як океан міняє колір, Коли в нагромадженій хмарі Раптом полихнет світло, що мигнуло, – Так серце під грозою співучої Міняє лад, боячись зітхнути, И кров кидається в ланіти, И сльози щастя душать груди Перед появленьем Карменсити.

На початку циклу поет немов підбирає фарби, за допомогою яких можна було б запам’ятати той образ, що залишився в його душі після появи Карменсити. Тому в другому вірші циклу кожна строфа кінчається многоточием. Він наближається до даного образа, але сам себе обриває.

Збентежена душа не знаходить слів, щоб ледве вловимі природні образи зібрати в один великий портрет, що міг би відбити всю кипучу енергію героїні, який була на сцені Андрєєва-Дельмас. І про себе ліричний герой практично нічого не говорить Він використовує образ вікна, у якому постійно горить світло. Це сама душа світитися полум’ям, запаленим акторкою в поетичній душі Блоку. І тільки в наступному третьому вірші нам відкривається образ тої, котрої присвячений даний цикл. …И золото кучерів – червонно-червоним, І голос – рокотом забутих бур Вся природна стихія втілилася в цьому вигляді.

Ліричний герой запам’ятав у своєму полотні тільки те, що стало йому особливо дорогим і близьким. Це пишні кучері з “містичним” відливом і голос, що ніс не тільки героя, але й інших глядачів у жагучий мир опери знаменитого композитора. Так який же вона була насправді? На це питання відповідає четвертий вірш циклу У ньому представлена гра Кармен на сцені. І ми розуміємо, що в такий жагучий і пекучий характер просто не можна не закохатися.

Ліричний герой використовує короткі, але дуже виразні фрази, що створює певну динаміку в самому оповіданні. Вірш немов починає підкорятися невгамовної енергії головної героїні. …В оці Хозе метнула погляд! …Блиснув зубів перловий ряд… Більше значення в цьому добутку грає поетика розділових знаків.

Многоточия чергуються зі знак оклику. Здається, що ліричний герой на мить замислюється, але як тільки перед ним він виникає знайомий образ, він знову оживає. Так при дзенькоті знайомого бубена герой бачить творчі сни. Карменсита стає його музою.

Вона немов народжує в ньому нові образи Тому він і проходить сірі стіни, щоб затесатися в строкатій юрбі, що поспішає на яскраве й захоплюючу душу подання. Такою поетичною картиною й замикається перша частина циклу. З нього ми довідалися тільки штрихи того образа, що стає своеобразней музою для ліричного героя. У шостому вірші циклу в ліричного героя з’являється шанс зустріти не пекучий і палаючий образ на сцені, а простої людини.

І в цій фігурі все також видно вже знайомих риси вигляду Кармен: Ліричний герой навіть порівнює неї з похмурими левами, які визирають через огорожу. Але дійсне життя служить контрастною картиною тому образу, що залишається близьким, але в той же час дуже далеким, на сцені. І бліда особа… і пасмо Волось, що спадає низько… Тому в пам’яті ліричний герой хоче запам’ятати той образ, що він бачить на сцені: “хода зі знемогою”, “пісня ніжних плечей”.

Але він немов віддаляється від ліричного героя й залишається на недосяжній відстані. Як пам’ять про іншу вітчизну, – Ваш образ, дорогою навік… Так, образ Кармен знову віддаляється від нього.

І “дорогою навік” вигляд не наповнює серце ліричного героя своїм трепетом Здається, що він знову повернувся до реального життя й сам запитує себе про те, чи залишається його серце в Кармен чи ні. І ми розуміємо, що в нього в душі зберігся тільки відзвук того, що раніше переповняло серце. Тому все побачене йому здається просто сном. Її дику принадність він тепер порівнює з музичними інструментами Так від мальовничого образа залишається лише звук, якому не можна вловити. Його можна зберегти тільки у своїй душі, якщо вона звучить в унісон з “здичавілою принадністю” Кармен.

Через цей образ входить у душу ліричного героя її казковий синій і співучий край. У ньому ж не перестають кипіти циганські страсті. Тому вони вириваються з того полону, у який їх уклав партер Ліричний герой розуміє, що любов і вільна натура Кармен дарувала йому саме головне в житті – волю. Він намагається у своїх рядках запам’ятати її вигляд. Але це йому не зовсім вдається, тому й ця строфа закінчується многоточием.

Ти встанеш бурною волною В ріці моїх віршів, И я с руки моєї не змию, Кармен, твоїх парфумів… Ліричний герой розуміє, що дорогою й прекрасний образ можна спробувати зберегти тільки у своєму серці й віршах. Але він сподівається на відповідне почуття, що Кармен теж про нього не забудеться Вони разом пройдуть великий і складний шлях. І в душі кожного залишиться та прекрасна зустріч, коли в партері панувала темрява. В останньому вірші циклу ліричний герой зізнається, що цей вільний і вільний образ циганки, втілений на сцені Л. А. Андрєєва-Дельмас, нікому й ніколи належати не буде.

Вона живе у своєму особливому світі, до которомуможно доторкнутися тільки як глядач спектаклю Але в житті все відбувається по-іншому. Тут – страшна печатка відкинутості жіночої За принадність чудову, – осягти її незмога. Там – дикий сплав мирів, де частина душі всесвітньої Ридає, виходячи гармонією світил.

І між цими двома мирами немає нічого загального. Образ, “дорогою навік”, уже відривається від землі. Він перетворюється в зірку, що летить по своїй обраній орбіті до того миру, що йому набагато ближче й рідніше.

Адже там немає зрад, але немає й щастя, тобто в ньому немає ніяких половинок – все з’являється в нерозривній єдності И такий дивний мир і сладостная мелодія заворожує ліричного героя. Але тільки в останньому рядку він зізнається в тім, що сам такий же, як Кармен. Мелодією однієї звучать сум і радість… Але я люблю тебе: я сам такий, Кармен.

І ми розуміємо, чому саме такий образ знайшов втілення в циклі віршів, чому ліричний герой не раз ходив на оперу саме з її участю. У цьому образі він знайшов не тільки родинну душу. Весь образ являв собою натуру ліричного героя Він запам’ятав свої переживання, до країв переполняющие його душу, у своїх поетичних утворах.

На сцені ж це змогла зробити Л. А. Андрєєва-Дельмас в образі Карменсити. І цим двом мирам удалося знайти один одного. Але наприкінці циклу ми бачимо, що вони знову розходяться.

Виходить, у душу ліричного героя починають входити нові події й враження Вони не витісняють “дорогою навік” образ, а просто залишають йому дуже мало місця. Але ми розуміємо, що пам’ять про цю зустріч зберегтися в серце ліричного героя на все життя. Так у невеликому оповіданні на прикладі одного сценічного образа.

Блок ще раз спробував відкрити нам двері у свій мир почуттів і переживань. Можливо, що в останньому рядку циклу визнання про таке споріднення героїв – ліричного героя й Кармен – має безпосереднє відношення й до самого поета. У ньому теж живе часточка тої Карменсити, що може в цьому темному й страшному світі жити по своєму вільному й вільному законі, що дозволяє відірватися від землі й наблизитися кзвездам. Тому ми можемо сказати, що в образі Кармен знайшла відбиття й натура самого А. А. Блоку


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

“Ваш образ, дорогою навік…” (Цикл віршів А. А. Блоку “Кармен”)