Коцак Арсеній
Арсеній Коцак (світське ім’я та по батькові Олексій Федорович) народився 14 березня 1737 р. в с. Великий Буковець колишньої Шариської жупи (тепер Буковець Свидницького району Пряшівського краю Словаччини) в родині священика. Початкову освіту отримав удома в сільського дяка, далі навчався в гімназіях Пряшева і Шарошпотока, закінчив Пряшівську. В кінці 1757 р, Коцак постригся в монахи й служив у Краснобрідському, Мукачівському монастирях. Здобув теологічну освіту в Кошицькому університеті, одержавши ступінь доктора теології (1767). Працював духівником
А. Коцак – один з найвідоміших культурно-освітніх діячів нашого краю у XVIII столітті. Займаючись понад тридцять років викладацькою діяльністю, він здобув величезний педагогічний досвід. Читав лекції з церковнослов’янської мови, поетики, риторики, хронології, теології.
Залишив значну творчу спадщину, що налічує понад 30 книг здебільшого філософсько-теологічного
А. Коцак був висококваліфікованим лінгвістом, володів кількома мовами, зокрема церковнослов’янською, латинською, грецькою, німецькою, івритом, угорською, можливо, також словацькою, чеською, російською, польською. З усієї творчої спадщини А. Коцака найвідомішими є підручники з церковнослов’янської мови. На сьогодні їх виявлено щонайменше п’ять. Один з них був написаний у Краснобрідському 1768 р,, другий – в Імстичівському монастирі 1788 р., і разом з іншими творами обидва знаходилися в одній оправі, що з 1963 р. зберігалася в Закарпатському краєзнавчому музеї, але зараз відшукати її там не вдається. Третій підручник, підготовлений десь протягом 1772-1778 рр. в Маріяповчанському монастирі, теж знаходився в Закарпатському краєзнавчому музеї і десь 1964 р. пропав. На щастя, йот досить докладно описав ще 1927 р. відомий мовознавець І. Панькевич. Четвертий підручник, майже ідентичний з третім, був створений Коцаком у тому ж монастирі приблизно в той самий час і зараз наявний у бібліотеці Дебреценського університету (Угорщина). Ще один варіант церковнослов’янської граматики А. Коцака, написаний після 1778 р., зберігається в Науковій бібліотеці Ужгородського національного університету. Обидва останні 1990 р. опубліковані як пам’ятки писемності й грунтовно описані з палеографічного й мовознавчого погляду Й. О. Дзендзелівським та З. Ганудель.
Латинська доба XVIII ст. принесла в духовне життя закарпатських українців, яке доти було бідним, значне піднесення. До рідної домівки в різні місця краю повертаються з єзуїтських навчальних закладів високоосвічені люди, серед них і А. Коцак. Реформуються або відкриваються нові монастирські школи, в яких однією з найважливіших дисциплін була церковнослов’янська мова, що вважалася святою, бо нею здійснювалися святі тайни. А тільки в одній Мукачівській єпархії в 2-й пол. XVIII ст. було вісім таких шкіл. Отже, була гостра потреба в підручниках зі старослов’янської мови. Яка кількість примірників церковнослов’янської граматики М. Смотрицького була тут, досі не з’ясовано. Очевидно, мізерна, зважаючи на те, що в найбільших колекціях стародруків Закарпаття досі не виявлено жодного її примірника. Крім того, слід пам’ятати, що М. Смотрицький цю граматику адресував у першу чергу вчителям. Готуючи свою церковнослов’янську граматику, А. Коцак орієнтувався, як він сам про це пише, не тільки для пряшівчан, але й на всіх закарпатоукраїнців.
Дослідники граматики А. Коцака називають дві основні причини її написання. Перша пов’язана з тим, що в 2-й пол. XVIII ст. уряд і греко-католицькі єпископи Австро-Угорщини, аби перешкодити проникненню “схизми” через богослужебні друковані книги з Росії та підросійської України, намагалися налагодити друкування кириличним шрифтом як богослужебних книг, так і словників та граматик “руських”. І це могло певною мірою вплинути на наміри Коцака, хоча й не головним чином, бо він був узагалі вихований на латинських традиціях. Друга причина полягала в його національній гордості. Як він пише у віршованому вступі до граматики, підготував її, “… дабьі й нась мЬзсрньіхь руснаковь не судили всЬм, таки спростаковь”.
А. Коцак був високоосвіченим мовознавцем, обізнаним і з граматикою М. Смотрицького (перше видання 1619 р.), і латинськими граматиками пізнього середньовіччя. Тому, створюючи свою граматику церковнослов’янської мови, він пішов в основному за цими двома традиціями, проте, як пише І. Панькевич, не залишився “зовсім байдужим і до форм живого язика або сучасної письменної традиції”. Тому в його граматиці серед прикладів, крім церковнослов’янських форм, чимало й загальнонародних українських (вартую, шаную, роскладую, паную, коштую, цЬшо, зрЬдка, часомь, позавтра, долЬ: тощо) і навіть діалект них закарпатських (пилуйу, сербага, ба-ную, траплю, горЬ: та ще деякі). Вживає й місцеві географічні назви (Латорица, Мукачовь, мукачовскій та ін.)-
За взірцем латинських свою граматику А. Коцак членує на чотири частини: 1) орфографія, 2) просодія, 3) етимологія і 4) синтаксис. У першій частині йдеться про графіку, фонетику, склади, у другій – про наголос, інтонацію, третя присвячена частинам мови. Традиційно виділяє вісім частин мови (як у латинських граматиках, а також у граматиках Л. Зизанія, М. Смотрицького та ін.), проте вносить і в номенклатуру частин мови, і в граматичну термінологію істотні зміни. Зокрема, серед частин мови виділяє ім’я (сюди входять іменник, прикметник, числівник), займенник, дієслово, дієприкметник, прислівник, прийменник, сполучник і вигук. Виклад матеріалу здійснює у формі катехізису (запитань і відповідей).
Написав А. Коцак також історичну працю “Описание обителей Мараморошских древнє бьівших” – про історію монастирів Закарпаття. Залишив також деяку поетичну спадщину. До неї відносяться вже згадуваний досить великого обсягу віршований вступ до граматики, а також “Правила й наставленія” та передмова до “Предуготовленія гисторическаго”.
Як бачимо, для свого часу А. Коцак був визначною культурно-освітньою постаттю. Він не пориває зі східно-словянськими традиціями і збагачує їх досвідом, узятим від освіти Заходу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)