Кобзарь співає про бусурманську неволю

Ой Спасе наш Межигорський,

Чудотворний Спасе,

І лютому ворогові

Не допусти впасти В турецькую землю, в тяжкую неволю!

Там кайдани по три пуди,

Отаманам-по чотирі.. І світа Божого не бачуть, не знають, Під землею камінь ламають, Без сповіді святоі умірають,

Як собаки здихають,

Пропадають… І згадав сирота Степан у неволі

Свою далеку Україну:

Плаче, ридає,

До Бога руки здіймає;

Кайдани ламає,

Утікає на вольную ;волю…

Уже на третьому полі

Турки яничари догнали,

До стовпа вьязали,

Очі виймали,

Гарячим

залізом випікали… Я скривдив би українське жіноцтво, колиб не додав ще кільки слів про неволь-ниць українок. Я вже доводив, що пісні про жіночу неволю, хоч і відбивають нудьгою за рідним краєм і родиною, та разом з тим дихають покорою до своєї нещасливої долі. Думи й пісні не згадують про випадки, колиб жінки й дівчата, обороняючи свою честь вбивали б своїх насильників, не дають прикладів втечі жіноцтва в Україну, або загибелі під час такої втечі, не співають і про те, щоб потурчена невольниця українка покинула своїх дітей бусурманів і повернулася до рідного краю. Проте, на нашу думку, причину
такого зьявища треба шукати не у малій любові українського жіноптва до рідного краю, а у самій жіночій природі та у вихованні дівчат у ті часи, коли жіноцтво знало тільки хату, було завжди підвладе і покірне мужчині і не виховувалось ні для якої самостійної праці. А що жіноцтво українське любило свій рідний край не меньше за чоковіків і більше навіть за властне життя ствержуеться тим, що не всі вони мовчки корилися своій долі, не всі замірали душею й серцем серед „роскопіі турецької та ла-комства нещасного”, а часом, не маючи сили змагатися з обставинами невільного життя, дівчата й жінки заподіювали собі смерть, аби тільки не бути втіхою бусурмана, свого насильника, та не виховувати його дітей, ворогів свого рідного народу.

Як, оспівуючи чоловічу неволю, ні одна дума не згадує про самогубство невольників, так, навпаки, у піснях про жіночу неволю ми маємо чимало таких випадків.

В уривку якоїсь загубленої вже пісні, що наводе добродій Антонивич в „історичних піснях малоруск. народу”, українська дівчина, що примушена була віддатись значному туркові (турецькому панові) топиться в Дунаї. Ходить Іван по над Дунай А за ним^ за ним турецький пан: „Чи ти оИване рибу ловиш, Чи ся Йване перевозиш?” – Гіркі ж мої перевози, Аж облляли дрібні сльози,

Мав одну сестру Пелагію,

Та втопилася в неділю… Пішла к Дунаю води брати,

Із двома відерцями,

Одним відром зачерпнула,

А за другим утонула.

Нехай щуки ідять руки,

А плотвиці-лілі лиці;

Нехай нелюб не любує,

Біле лице не цілує;

Нехай пісок очі точить,

Нехай нелюб не волочить. З цього уривку, хоч він і не виразний, все таки можливо уявити собі, що брат захопленої у неволю дівчини розшукував іі у Туреччині, та знайшов тільки вісті або слід того, що вона втопилася, невитримавши життя з бусурманом.

У пісні про Андрієчка й Марієчку дівчина, що дісталася туркові, на третій день пробуванян у нього попросила ножа ніби на те щоб вирізати гилочку калини, а сама встромила того ножа собі в серце:

„Ой турчине, турчиночку,

То я воджу калиночку –

Най сі вітну палічечку”.

Рубає вона ба й ідну, дві,

Ідну йому, другу собі,

Рукавцем сі вона накрила

Й в сердце ніж сі забуртила.

Майже ті ж самі слова знаходимо й у другій пісні про потурчину молодицю:

Ой турчине, турчиночку

Дай мі ножа остренького

До завоя тоненького!

Тонкий завій укроїла

Ніж у серце сі встромила. Нарешті пісня про Романа й Олену, так само галицького варіанту, як і дві попередні теж кінчається самогубством поневоленої й потурченої украінки:

Ой турчине, турчиночку,

Дай мі ножа остренького,

Най я піду в лужиночку

Вирізати калиночку!

Жде годину, жде другую,

Далі й пішов по самую:

-Волів єм ся сам пробити,

Ніж мав ем то тобі дати! Таким чином можем з втіхою зробити висновок, що у давні часи, в часи тяжкоі бусурманськоі неволі, украінці як чоловіки так і жіноцтво любили свій рідний край, як дай Боже любити його й нашим сучасникам.

А. Еащенко.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Кобзарь співає про бусурманську неволю