Книга в моєму житті
Я часто заходжу до районної юнацької бібліотеки. Там, де книжки стоять рядами на стелажах, завжди буває тихо. Та коли уважно прислухаєшся, то почуєш, як вони розмовляють з тобою, розказують чудову казку, цікаву повість, від якої стає на душі тепло і затишно. З їхніх сторінок звучать чудові вірші.
Саме з книжок ми дізнаємось, як живуть народи різних країн, дізнаємося про великі відкриття науки і техніки, про зірки і планети, про рослини й тварин. З давніх-давен учені, письменники, філософи відображали в книжках знання, досвід свого покоління,
Ми й сьогодні використовуємо досвід і знання, які залишили для нас у книжках наші пращури. Як сказав чудовий український поет Іван Франко:
Книги – морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
А давно-давно колись на світі не було книжок, бо люди не вміли ще їх робити. “Сторінками” найперших книжок були камені, сокири, вояцькі шити, стіни печер. Справжній папір люди навчилися робити тільки кілька століть тому.
На Русі книга завжди була у великій пошані. “Велика користь буває від учення книжного. Книги – це ріки, що напоюють
Я не уявляю свого життя без книжки. Найбільше мені подобаються оповідання та повісті про однолітків чи фантастика. Незабутнє враження колись на мене справила книжка Олександра Волкова “Чарівник смарагдового міста”, яку перечитував кілька разів і кожного разу відкривав для себе щось нове і цікаве.
Потім захоплювався романами Жуля Берна. Разом зі мною дорослішали і мої книжки. Зараз я читаю серйозні романи українських письменників, які розповідають про тяжке життя нашого народу за часів кріпацтва і після нього.
Отже, я вважаю, що ніякі комп’ютери та телевізори не можуть замінити людині щасливих годин спілкування із книгою.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)