Неподалік від Західних воріт столиці Китаю Пекіна тече прозора ріка Чанхе. Через неї перекинуть кам'яний міст, що з'єднує дві більші дороги -Північну й Південну. Старі люди називають цей міст Гао Лян цяо - Міст Гао Ляна. Ось що розповідає прадавня легенда.
Це трапилося за давніх часів, у той рік, коли полководець Лю Бо-Вень тільки починав будувати Пекін. Нелегка це була робота: тисячі каменотесів готовили камінь, десятки тисяч возіїв, мулярів, тесль перевозили колоди й кам'яна брили, клали стіни, покривали даху - будували нове місто. Колись на цім місці була велика водойма, яку називали Кухай - Гірке море. Сотні тисяч грабарів працювали багато днів і ночей, щоб засипати його й вирівняти дно. Але отут трапилося нещастя. Владика всіх морів, рік і озер, Лунван, зажадав від людей подарунка - сто найкрасивіших дівчат Пекіна! Правитель міста - мудрий і слушний Лю Бо-Вень розсердився й відмовив Лунвану, а той затаїв злість.
Довго думав Лунван, як помститися людям, але придумати нічого не зміг. Та він попросив ради у своєї бабки.
- Треба осушити всі колодязі у місті, - сказала баба.- Людям не прожити без води: жінки не зможуть варити рис, чоловіки - місити глину; їм нема чого буде пити. Вони або вмруть від спраги або покинуть ці місця. Зрадів Лунван і прийнявся за справу: усю воду з пекінських колодязів він перелив у дві більші дерев'яні бадді, а бадді занурив на візок і разом зі своєю бабкою повіз ладь із міста.
Та ось по Пекіні рознеслася страшна звістка: з колодязів пішла вода! Як тепер жити, як будувати? Місту загрожувала загибель.
Довідавшись про нещастя, Лю Бо-Вень поринув у важку думу. А у цей час у Західних воріт почувся скрип візка. Лю Бо-Вень усе зрозумів. У голові його миттєво дозрів план порятунку міста. Недарма у народі говорили, що Лю Бо-Вень знає про всі справи неба й землі.
Правитель велів скликати всіх чоловіків і, коли вони прийшли, сказав:
- Йдеться про життя й смерті пекинцев. Для порятунку міста потрібний усього одна людина, найхоробріший з хоробрих, честнейший із чесних, для якого життя народу дорожче власному. Якщо він із честю виконає свій борг, подвиг його буде воістину великим; якщо ж його осягнеться невдача, десятки тисяч людей загинуть, проклинаючи його ім'я! Хто з вас згодний узятися за цю справу? Вислухавши Лю Бо-Веня, прославлені воєначальники й важливі чиновники насупилися, задумалися воїни, притихли торговці. Правитель міста
Посміхнувся й праг уже повторити своє питання, але отут з юрби вийшов юнак у плаття простого робітника.
- Я виконаю - це! - рішуче сказав він.
- Хто ти? - запитав Лю Бо-Вень.
- Я - муляр Гао Лян, - відповів той. " Так, він підходить для цієї справи, - подумав Лю Бо-Вень, - він чесний, холоднокровний і змів".
Правитель відпустив усіх тих, що зібралися й повів Гао Ляна до себе.
- Про те, що я зараз скажу тобі, будемо знати тільки ми двоє, - почув юнак.- Нехай таємниця приховує істину, поки успіх не досягнуться!
Гао Лян мовчачи кивнув. Тоді Лю Бо-Вень продовжував:
- Зараз же, не втрачаючи часу, бери довгий і гострий спис і відправляйся через Західні ворота по великій дорозі. Біжи швидко й скоро наженеш двох старих з візком. У візку ти побачиш дві бадді з водою. Не пий воду, а списом перекинь бадді!
Це вода, якої нас позбавив проклятий Лунван. Старий з візком – це він сам, баба - його зла бабка, а у баддях - вода з наших колодязів.
Не слухай лементів цих старих, розбий бадді. а сам, як тільки вода з них виллється, жени її до міста. Коли вода потече, біжи із усіх ніг назад, не прислухайся до лементів і реву, не обертайся на благання. Лише пробігши сто кроків, можеш обернутися й подивитися. Запам'ятай твердо усе, що я сказав.
А тепер іди, рятуй своє місто!
Не попрощавшись із рідними, захопивши із собою лише довгий спис, Гао Лян помчався до Західних воріт. Довго біг він на північний захід і до вечора наздогнав Лунвана. Старий штовхав невеликий візок позаду, баба впряглася у неї попереду. На візку стояли дві бадді із прозорою водою. Втомлений і пітний Гао Лян побачив воду, і страшна спрага стала долати його. Ніколи ще йому так не хотілося пити! Але Гао Лян згадав про земляків, які чекають води, і пересилив спрагу. Він підбіг до візка й ударив списом по баддях. Спис пробив одну баддю й перекинуло іншу.
- Пу-Пу! Хуа-Хуа! - вода бризнула й полилася на землю. Заплакав отут старий, запричитала жалібно баба, молячи Гао Ляна підняти баддю. Але той, пам'ятаючи наказ Лю Бо-Веня, вилив усю воду й погнав її списом у напрямку до Пекіна.
Спочатку вода потекла струмочком. Гао Лян перестрибнув через нього й побіг уперед.
Утеперь за ним кинувся бурхливий потік.
Та раптом позаду почулися лементи про допомогу, потім пролунало страшне звірине ревіння.
Але Гао Лян, не обертаючись, біг усі вперед і вперед, а сам уважав кроки:
Десять... двадцять... п'ятдесят... За ним валилися скелі, ревіли хвилі, шуміла вода.
Але Гао Лян, нічого не зауважуючи, мчався всі вперед і вперед! Шістдесят...
Сімдесят... вісімдесят кроків...
На міській стіні юрбився народ. Усе дивилися на це дивне змагання.
Пекинци лементами подбадривали свого земляка... Вісімдесят п'ять... дев'яносто...
Дев'яносто п'ять кроків... Та раптом позаду усе стихло, не стало чутно шуму й плескоту води. Невже вона повернула назад? Виходить, Пекін загине? Тисячі й десятки тисяч людей умруть від спраги?!
Жах скував Гао Ляна. Немає! Він повинен повернути воду! Та ось на дев'яносто дев'ятому кроці Гао Лян обернувся. Ай-Я! Величезний вал води обрушився на нього й збив з ніг. Мить - і герой зник у хвилях, тільки спис його плив по бурхливій воді...
Так загинув відважний Гао Лян. Але своє завдання він виконав: вода підійшла до міста й наповнила колодязі! Сміливий Гао Лян втопив, але слава про нього не вмерла - вона живе у легендах і піснях. А жителі Пекіна на мосту загибелі героя поставили міст, який усім відомий як Міст Гао Ляна.