Жила на світі собака. Одного разу відправилася вона за місто прогулятися й побачила, як олені змагаються й бігу. Собака зупинився, подивилася на них, і стало їй завидно: олені бігали так легко й швидко! Дивилася, дивилася на них собака й нарешті не витримав - стала бігати разом з ними. Але олені бігали швидко, а собака повільно, і вона щораз відставала від них. Собака й заздрив оленям і захоплювалася ними. Їй було прикро на себе, але вона не втрачала надії, що коли-небудь теж зможе бігати так само швидко.
Вона розв'язала обов'язково повчитися у оленів і звернулася до їхнього ватажка:
- Братик олень, - з почуттям сказала вона, - мені так сподобалося, як ви бігаєте, що я сама приєдналася до вас, але вгнатися за вами, звичайно, не змогла.
Поясни мені, будь ласка, у чому отут секрет? Чи не можна й мені навчитися бігати так само швидко?
Почувши це, олень був дуже влещений і розчулений, але придумати, чим допомогти собаці, ніяк не міг. Довго стояв він у роздум, як раптом погляд його зупинився на собачому хвості.
- ПРО, тепер я розумію, чому ти не можеш бігати швидко! - сказав він.-Це через хвіст. Якби його не було, ти бігала б так само добре, як і ми. Собака глянув на оленів і побачила, що у них хвостів немає. Вона повірила ватажкові й, стисши зуби від болю, відрубала собі хвіст.
Але собака собакою й залишилася. Без хвоста вона бігала нітрохи не швидше, чим раніше. Тільки отут зрозуміла вона, як нерозумно сліпо вірити чужим словам, можна й від собак відстати й до оленів не пристати.