Жив за старих часів імператор, дурний був, йому б тільки солодко поїсти, ошатно одягтися так народ обібрати, грошей з нього побільше одержати.
Та ось одного разу завелася у золотих імператорських спокоях миша. Злякався государ, тому як отродясь мишей не бачив, і розв'язав, що це погань яка-небудь. Зі страху у далеких спокоях схоронився, уже й не знаю, скільки днів у тронній залі не з'являвся. Стали сановники військові так цивільні рада тримати й вирішили, що у палаці перевертень з'явився.
Час іде, бачить миша — усе бояться її прогнати: і імператор і сановники. Зовсім знахабніла. Хвостом помахує, щодня по золотим покоям взад-вперед проходжується вперевалку, імператорський халат із драконами прогризла, пояс, нефритом оброблений, проїла. Пущі колишнього злякалися отут імператор так його сановники. Військові говорять: людину знайти потрібне, щоб чудовисько изловил, цивільні радять моління влаштовувати, жертви чудовиську приносити. Зовсім розгубилися государеві наближені, не знають, як отут бути, під кінець розв'язали й військових і цивільних послухатися: ранком і ввечері перед чудовиськом тричі уклін робити, на світанку й у сутінках пахощів возжигать так скоріше дошки вивісити, а на дошках написати: шукаємо-де людей мудрих, з поняттям, щоб змогли звіра дивовижного изловить. Унизу миша намалювати й приписати: «Хто изловит перевертня, десять тисяч злитків золота одержить так кольорового атласу тисячу шматків».
Побачив молодий селянин оголошення, смішно йому стало: не перевертень там намальований, сама що ні на є звичайна миша. Та розв'язав він изловить її. Устав спозаранку, сховав у рукав великого кота, у палац відправився. Дивиться — государ так сановники перед жертовним столом на колінах коштують, уклони б'ють. На столі миша сидить на задніх лапках, у передніх пиріжок маслений тримає, за обидві щоки уплітає. Дивиться селянин на дурнів цих твердолобих, регоче у усі горло: не вовка злякалися, не рисі, миші звичайної. Почули імператор так сановники — сміється хтось, голови повернули, а це, виявляється, селянин. Прагли негайно зв'язати його так судити. А селянин спокійно так говорить:
- Не тривожтеся, будь ласка, я перевертня прийшов довити!
Сказав і кота випустив. Побачив кіт миша, до жертовного стола кинувся, миша на смерть загриз. Імператор і сановники аж ока вилупили, роти роззявили. Вони й миші отродясь не бачили, а кота й поготів.
Побрав селянин кота на руки, ладь пішов. Всполошился отут імператор: і так утримує селянина, і едак умовляє:
- Підеш ти, а раптом знову погань яка з'явиться, що тоді робити! Залишайся у палаці імператора опікувати!
Селянин пі у яку. Підніс йому государ ще десять тисяч злитків золота, ще тисячу штук атласної матерії додав. Погодився тоді селянин звіра свого государеві залишити, який котом зветься, погань усяку ловить.
Відвертав селянин додому, золото так парчу бідним роздал. Довідався про це жадібний поміщик і думає: «Мені б десять тисяч злитків золота одержати так тисячу штук атласу! Не було б багатше мене у Піднебесній». Чим більше думає, тем сабоніше жадібність у ньому розпалюється. Про ту пору задумав імператор наложниць у палац набрати, у усі сторони людей розіслав гарних дівчат шукати. А кому полювання рідну дочку государеві у наложниці віддавати? Тільки багатій зрадів. Ось, думає, удача привалила, таке раз у тисячу років буває. Дістав весільний паланкін оздоблений, причепурив дочку, до імператора повіз. А сам думає: «Ну, я-те побільше золота так атласу одержу, чому селянин». Тільки лопнули всі його надії. Привів поміщик дочка до імператора, а імператор йому й говорить:
- Немає більше у палаці перевертнів, усіх кіт загриз, ось я й дарую тобі цього кота, десять тисяч злитків золота так тисячу штук атласу віддав за нього.
Так і одержав поміщик кота замість дочки. Прикро йому й кривдно, так хіба насмілиться він суперечити імператорові? Робити нема чого, зазасмучувався поміщик, голову повісив, з котом додому відвертав.