Жінки восени залишилися у бангусь. У однієї четверо дітей, у іншої двоє. Та, у якої двоє дітей, - ще молода. Увечері вона шуми піднімає: грудей витягнеться, трясе їх, сміється. Інша жінка її боятися стала - така вона дурна.
Одного разу ввечері сидять, чують - двері відкривається, у багаття хтось дме. Старша дітей уклала, місце, де голівки їх містяться, загородила, закрила. Хтось запитує:
- Дитинки, можна до вас? Та, що старше, говорить:
- Заходь, заходь!
Увійшла страшна1. Молодша піднялася, вийшла, сказавши:
- Я принесу жир, сало.
- Спасибі, дочка.
Та, що старше, говорить:
- Я теж принесу. Страшна їй говорить:
- Ти сиди тихо.
Жінка відвернулася, за пазуху дітей заштовхала, говорить:
- Порсу ще принесу.
Вийшла, посвітила собі, слід побачила. Кал замість порси принесла. Доотем бам уважала, що всі її бояться. Старша вийшла, лижі надягла, пішла. Молода із салом, жиром іде; лемент, шум у бангусь чується - доотем бам убила дітей і цю жінку. Кишки розвісила на тичинах там, де сиділа. Голови дітей на кінці очажних ціпків помістила, а її голову - у середину кострища. Старша до охотившимся людям прийшла, усе розповіла. Чоловік молодої жінок пішов у бангусь, тільки голови побачив. Пішов шукати доотем бам. Шукає, тільки чує її лемент:
- Ху-Ху!
Уночі сама прийшла до нього, розмови з ним затіває; до ранку проговорили. Ранком він став клей варити, говорить:
- Лижу зламав, допоможи полагодити! Вона сидить, усе бурмоче:
- Мамалла, мамалла!
Побрала вона хйтин, стала клей розігрівати. Він велів ближче до вогню лійку поставити. Вона не ставить. Втретє просить лійку ближче до вогню поставити.
- Я боюся вогню, як підійду!
Вона нагнулася, він відмовами її піддяг і у вогонь штовхнув. Від неї усе мошки, комарі пішли. Вона заревіла. Він говорить: - За дружину свою караю.
Так від неї вся капость пішла. До цього земля чистої була.