Жив колись старий із сином і дочкою. Батько й син плели кошики з бамбука, а дівчина, приготувавши обід і попоравшись по господарстві, допомагала їм.
Уся сім'я ретельно трудилася цілими днями й навіть ночами.
У той час ще не знали ні бавовни, з якої роблять теплий одяг, ні світабоників, що горять на маслі. Одяг шили зі шкір диких тварин або з деревної кори, а світло й тепло давало лише полум'я багаття.
Та сім'я трудилася ночами при димн полум'ї, що мерехтить, від якого червоніли віка й гноїлися очі. Так тяглися місяці й роки.
Одного разу, коли вся сім'я сиділа за роботою, брат раптом сказав:
- Якби місяць світила так само яскраво, як сонце, та ще й з'являлася б щоночі - ось було б добре!
- А хіба це можливо? - запитала сестра. А батько, подумавши небагато, вимовив:
- Говорять, десь далеко, є гора Юньти. На цій горі живе старий-садівник, сивий як лунь. Його біла борода так довга, що волочиться по землі. Коли місяць пропливає над вершиною Юньти, він часто піднімається на місяць, щоб відпочити небагато. Поговорити б із цим старцем - нехай попросить місяць світити поярче й з'являтися щоночі. Люди могли б тоді працювати й ночами.
- Ми попросимо старого-садівника про цей, - у один голос сказали брат і сестра.
- Це не так-те легко, - строго сказав батько.- Говорять, шлях до гори Юньти далекий і важкий, а сама гора дуже висока й покрита снігом. Але брат і сестра відповідали з рішучістю:
- Заради того щоб люди не страждали від холоду й не губили свої очі, працюючи ночами у темряві, ми готові винести будь-які труднощі, подолати будь-які небезпеки.
На інший день, тільки-но зайнявся світанок, брат відправився у шлях. А шлях цей був і справді нелегкий: юнакові довелося переправлятися через ріки, дертися по горах, продиратися крізь густі зарості. Коли ноги його відмовлялися йти від утоми, він повз рачки, а коли до крові обдерлися коліна, він обернув їхньою шкірою, що заміняла йому одяг.
Ішов він цілих дев'ять місяців і нарешті піднявся на покриту снігом гору Юньти.
Сивий довгобородий старець сидів на камені й більшим гребенем розчісував свою чарівну бороду.
Юнак наблизився до нього й пояснив, навіщо прийшов. Але старець, немов не зауважуючи його, продовжував мовчачи розчісувати бороду.
- Дідусь, не заради себе - заради всіх прошу! Заради тих людей, які працюють ночами й страждають від холоду й темряви, прошу тебе! - умовляв його юнак.
Нарешті старець повільно підняв голову й подивився на прибульця, що посинів від холоду, що й ледве тримався на ногах від утоми.
- Почекай небагато, синок, - ласкаво сказав він. Та ось над вершиною Юньти з'явився місяць. Старець відклав гребінь, обмотав бороду навколо шиї й зі спритністю мавпи видрав на вершину гори, а звідти стрибнув на місяць. Незабаром він повернувся.
- Місяць говорить - не можна! Не може вона світити так яскраво, як сонце. Та з'являтися щоночі вона теж не може, тому що іноді вона повинна спускатися у море, щоб умитися. Адже їй не можна з'являтися із брудною особою - тоді вона зовсім не зможе світити!
Бідний юнак дуже засмутився - він думав про людей, які так страждають і яким він не може допомогти. Та він гірко заплакав. Старцю від душі було жалко юнака.
- Синок, з місяцем у нас нічого не вийде. Але ти не горюй - ми самі що-небудь на землі придумаємо.
- Що ж ми можемо придумати? - запитав юнак крізь сльози.
- А ось послухай! Якщо найдеться людина, яка погодиться стати деревом, ми добудемо масло для світабоників і одержимо бавовну, щоб люди могли собі робити з нього теплий одяг. Тоді вони не будуть мерзнути й не будуть псувати свої очі.
- Якщо це піде на користь людям, я готовий перетворитися у дерево, - сказав юнак.
Старець, бачачи, що юнак щиро прагне допомогти людям, розчесав свою бороду й вийняв з неї перлину завбільшки з куряче яйце. Він передав її юнакові:
- Проковтни цю перлину, синок, і ти перетворишся у дерево. Юнак зробив так, як велів старець, - і як оком змигнути перетворився у дерево з довгими галузями й густим листям. Ще мить - і на дереві розцвіли квіти, а незабаром з'явилися й великі плоди.
- Синок, тепер ти називаєшся тунговим деревом ( Із плодів тунгового дерева добувають тунгове (деревне) масло.), - сказав старець.
Та як би у відповідь на його слова листя радісно заколихалося під набіглим легким вітерцем.
А тим часом батько й дочка з нетерпінням чекали повернення юнака. Цілих дев'ять місяців пройшло з тих пір, як він пішов, а його усе не було. Тоді сестра сказала:
- Тепер я піду на гору Юньти. Попрошу гарненько старця поговорити з місяцем і заодно приведу додому брата.
Наступного дня, тільки-но розвидніло, дівчина відправилася у шлях. Багато перешкод зустріла вона по дорозі, але ніщо не зупинило її, і вона прийшла нарешті на гору Юньти.
Старець сидів на своєму камені й розчісував довгу сиву бороду. Дівчина із труднощами підповзла до нього й стала просити:
- Дідусь, поговори з місяцем, нехай вона гріє й світить, як сонце, нехай з'являється щоночі!
Старець глянув на дівчину - тіло її посиніло від холоду, ноги підкошувалися від утоми. Він від усієї душі поспівчував їй і зі смутком відповів:
- Недавно приходив сюди юнак, він просив мене про той же. Я говорив тоді з місяцем, але вона нічого не може зробити.
- Як же бути? - проговорила засмучена дівчина.- Чи не можна Усе-таки що-небудь придумати?
- Можна! - відповів старець.- Треба палити світабоники й робити теплий одяг з бавовни. Він указав на дерево.
- Недавно це був юнак, але заради щастя людей він став тунговим деревом.
Дівчина підійшла до дерева й ніжно погладила стовбур.
- Здраствуй, братик! Виходить, ти перетворився у дерево, щоб дати людям масло для світабоників? Дідусь, дозволь і мені зробити що-небудь корисне для людей!
Побачивши, що вона говорить це від чистого серця, старець знову розчесав свою бороду, дістав з неї перлину й передав її дівчині. Та, не роздумуючи, проковтнула її й негайно ж перетворилася у пишний кущ із короткими гілками й зеленим листям. На кущі відразу ж розпустилися прекрасні квіти, а через мить з'явилися великі плоди з пухнатим білим волокном усередині.
- Тепер ти стала бавовником, дівчина, - сказав старець.
Та як би у відповідь листя видало ніжне " цзинь-цзинь-цзинь!" - немов хтось тихо розсміявся.
А далеко від гори Юньти старий-батько прождав ще дев'ять довгих місяців, але ні син, ні дочка не верталися. Та батько розв'язав: " Піду-но тепер я!
Побачу старця, а заодно приведу додому своїх дітей".
Батько проробив той же важкий шлях і досягся гори Юньти. Він побачив, що на камені сидить старець і розчісує бороду. Батько став просити старця поговорити з місяцем. Але старець відповів, що нічим не може допомогти йому, що до нього вже приходили з тою же проханням юнак і дівчина і єдине, що він міг зробити, - це перетворити юнака у тунгове дерево, а дівчину – у бавовник.
- Я теж прагну стати деревом! - заблагав батько, відразу догадавшись, хто були ці юнак і дівчина.
-Це неможливо! - поспішно відповів старець.- У мене немає більше чарівних перлин. Але ти прийшов саме вчасно: побери насіння тунгового дерева й бавовнику й, коли повернешся додому, посади їх. Передай людям, що маслом можна заправляти світабоники, а з бавовни робити теплий одяг. У цей час подув легкий вітерець, і насіння посипалися у підставлений кошик.
З кошиком, повної насінь, батько повернувся додому. Він розкидав насіння по схилах гір, і незабаром усі вони покрилися чудесними деревами й кущами. Та відтоді у кожному будинку стало вдосталь масла й бавовни. Вечорами люди запалювали світабоники, а у холодні дні надягали теплий одяг. Вони не страждали більше ні від холоду, ні від темряви. З тих пір і місяць став яскравіше світити ночами. А коли настав п'ятнадцятий день восьмого місяця, вона послала на землю своїх фей. Вони доправили на місяць батька юнака й дівчини й пересадили туди чудесні рослини з вершини гори Юньти.
Ну, а сивобородий старець? Говорять, він теж давно вже переселився на місяць.
З тих далеких часів і до наших днів у п'ятнадцятий день восьмого місяця місяць буває зовсім кругла й особливо яскрава. Та, якщо уважно придивитися, на ній можна розглянути старого, який ретельно трудиться над своїми бамбуковими кошиками.