Давно-давно це було, коли всі ріки устями нагору дивилися. Жили на землі сім чудовиськ. Важко було від них людям, багато гинули від їхніх рук.
Та ось Альба-Богатир розв'язав звільнити людей від цих чудовиськ. Зібрався Альба у дорогу й пішов. Ішов-Ішов і, нарешті, прийшов туди, де на Єнісеї сімдесят сім островів. На островах ті сім чудовиськ і жили.
Став Альба з ними боротися. Довго боровся, шістьох убив; а поки з ними бився, сьоме, найголовніше чудовисько обернулося у маленького черв'ячок без крил, без ніг. Це була зла Хосядам - мати всіх шести вбитих чудовиськ. Скінчив Альба битву із шістьома чудовиськами, шукає сьомого-немає як немає! Дивиться й бачить-на землі повзе черв'ячок, слабенький, беззахисний. Як же я його вб'ю, - думає Альба, - він такий слабкий, гірше, чим дитя. Не буду вбивати його. Та не вбив. Побрав його й кинув у свій човен-долбленку, щоб не задавив хто ненавмисно черв'ячка, поїхав додому.
Пливе він по ріці, раптом бачить: сидить на березі людей і відіграє на скрипці. Так відіграє, начебто людським голосом співає. Устав Альба у човні, слухає, навіть рота розкрив від задоволення. А та людина ще краще відіграє, так його пісня у груди, у серце входить.
Поки він слухав, човен плином до берега принесло. Зла Хосядам-Черв'ячок шаснула із човна на берег, у траву. Дивиться Альба - немає черв'ячка у човні, пішов. Догадався Альба, що це і є найголовніше чудовисько - сьоме, зла Хосядам. Потрібно її знайти! Так де шукати? Сімдесят сім островів Єнісею всі густою травою покриті! Став Альба по травинці перебирати - немає її, не знайшов. Треба знайти черв'ячок, це мати чудовиськ. Знову від неї піде горі людям! А вона пішла у землю й кричить звідти:
- Не шукай мене, Альба, не знайдеш. Століття шукай, однаково не знайдеш. Та ніхто мене не відшукає, ніхто нічого мені поганого зробити не може. За те, що ти мене, слабкого черв'ячка, пошкодував, а дітей моїх убив, тепер нехай на землі так буде-половина людей нехай живе,.а половина нехай умирає, до мене приходить.
Так вона там і залишилася, глибоко у землі сидить. Це тому, що, коли Альба черв'ячка шукав у тину, він рил дно ріки й вирив величезну яму. Отож стало з тих пір: люди вмирають, але відразу багато народжуються, і увесь час земля повна людей: Усе, що по ріках униз несе, усе у рота широкий, завжди відкритий, жадібний рота Хосядам попадає. Альба поїхав додому. Знову побачив ту людину, що голосно пісню на скрипці відіграв;- Негарний це людей, Хосядам близький, навмисно пісень мій розум затуманив, я усе забув.
Схопив Альба лук і пустив у ту людину стрілу. Людина так і розсипалася. Кров його на прибережні камені потрапила. Стали камені червоними. Кети цим каменем усе, що потрібно, тепер у червоний колір красять. Цей колір і є того помічника Хосядам кров.