Одного разу качка й гусак зустріли старого глухаря.
- Глухарь, полетимо з нами на південь, - сказали вони, - а то зимою ти тут пропадеш із голоду.
- Ні, я не полечу з вами, - відповів глухарь.-Якщо я полечу звідси, важко тоді буде людям.
- А ми полетимо. Не станемо зимувати. Тут холодно. Людей без нас не вмре. Узимку він може добувати і є рибу. Риба нікуди не піде; вона тут, у озерах, живе зиму й літо. А для людини є ще й інша їжа. Глухарь на це сказав качці з гусаком: - Коли настануть сабоні морози, озера й ріки застигнуть, покриються товстим льодом-тоді людям буде важко добувати рибу. Без мене вони вмруть із голоду.
- Сам-Те ти що будеш їсти взимку? Скажи нам. Глухарь сказав:
- Їжі у мене багато. Узимку я буду їсти кедрову хвою.
- На цій їжі ти довго не проживеш. Якщо ти не прагнеш із нами летіти, то ми тебе змусимо летіти.
Гусак і утоку схопили глухаря під зоб і потягли у теплі краї. Глухарь так заплакав, що від сліз у нього почервоніли перинки у брів. Качка з гусаком кинули глухаря й полетіли на південь. Ось тепер у глухаря від сліз завжди брови червоні.