Жили старий з бабою, дітей у них не було. Баба старому говорить:
- Як будемо жити? Дітей у нас немає.
Старий із чуму вийшов, глини накопав, ногами її розім'яв, зробив сім
Глиняних чашок. Потім він їх побрав і у великий семиушний казан поклав. Старий
Став качати його. Качав-ночав три дні, і у нього руки оніміли.
- Баба, качай ти! - сказав він.
Баба теж три дні качала, на західну сторону нозан ледве було не повернувся - старий підпер його залізною підпіркою. На ранкову зорю казан повернувся1 і звідти сім хлопчиків вийшли.
Цих хлопчиків старий з бабою вигодували; вони більші сталі. Старший брат зібрався піти для них дружин сватати.
- Батьки, - сказав він, - я піду для братів дружин сватати.
- Ти куди підеш наречених сватати?
- Я піду до баби Хосядам.
- Ну добре, іди!
Він пішов униз за течією ріки до баби Хосядам. чи Довго йшов, ішов. Коли мороз настав, він до матері2 прийшов. Баба запитала:
- Ти навіщо прийшов?
- Я прийшов свататися.
- Що ж, хіба на світі немає жінок, що прийшов сюди сватати? У мене наречених немає.
А він став сватати:
- Больших жінок дай мені, більших жінок дай мені! Баба за олатинами пошукала, шість мизгирей3 дістала і йому віддала. Він їх посадив за пазуху. Одного не вистачає. Він ще став сватати:
- Больших жінок дай мені, більших жінок дай!
Баба заплакала. Плакала, плакала, вийняла через олатини останнього маленького мизгиря і йому віддала.
- Ну, тепер іди додому. У дорозі, якщо будеш ночувати, ти їх через пазуху не виймай; ранком далі підеш - теж не виймай, поки додому не прийдеш. Коли додому прийдеш, ти їх за олатинами посади й лягай спати.
Він пішов назад. Ішов, ішов і співав: "Смерті сім дівок везу, смерті сім дівок везу!" Він заночував, через пазуху їх не діставав Ранком далі пішов, додому прийшов, у свій чум до братів. Вони йому говорять:
- Ну, що ж ти знайшов? Де твої жінки?
- У мене жінок немає.
Увечері, коли спати зібралися, він тайкома їх через пазуху вийняв, їх
Усіх за олатинами посадив і ліг. Ніч пройшла. Ранком він тихенько зі спального
Мішка нагору глянув - у чумі цілих сім жінок сидять. Він своїх братів
Розбудив:
- Ну вставайте! Ви вчора, коли я утомився, запитували, говорили: "Де жінки?" Ось вони, жінки, яких я приніс, ось вони! Брати обрадувалися.
Він устав, роздав їм цих жінок, кожному братові по одній жінці.
- Ну ось, тепер живете!
Потім вони великий чум зробили, і всі сім братів у цьому чумі живуть, живуть. Самі вони на полювання ходять.
До них, до цих жінок, дотет5 став ходити. Він приходить, навколо чуму ходить:
- Жінки, виходите, жінки, виходите! - говорить. Жінки вийшли, він їх кров через шию висмоктав, а потім пішов. Брати ввечері додому прийшли, бачать - у їхніх дружин крові ні, онипобледнели. Вони їх запитують:
- Куди ваша кров поділася? Ви адже зовсім сполотніли! Жінки їм не сказали, що дотет їх кров висмоктав.
Потім вони молодшого брата вдома залишили, щоб жінок опікував, а самі у ліс пішли. Удень дотет прийшов, чум обійшов, кричить:
- Жінки, на вулицю виходите! Молодший брат жінкам сказав:
- Ви на вулицю не виходите! Жінки на вулицю не виходять.
Дотет на вулиці чум ломатьб став, кричить:
- Жінки, на вулицю!
Молодший брат на вулицю вискочив, рогатиною його рубав, рубав, рубав - великий палець ноги дотета втік. Він хоч і погнався за ним, але не наздогнав. Палець у ополонку пірнув і таке слово йому сказав:
- Завтра до вас сім людей з мого війська приїдуть. Увечері брати повернулися й запитують його:
- Ну, що ти бачив?
- Я бачив дотета, він через шию їх кров висмоктує. Я вискочив з рогатиною, рубав, рубав його. Один палець його ноги втік, я його не зміг наздогнати, він у ополонку пірнув і таке слово сказав: "Завтра до вас військо прийде!"Старший брат-кольтут говорить:
- Завтра ми всі будинку будемо днювати!
Вони переночували. Ранком поїли, небагато посиділи, з ополонки вискочили
Сім дотетов: у першого одна голова, у другого - дві, у третього - три, у четвертого - чотири, у п'ятого - п'ять голів, у шостого - шість, у сьомого - сім. Брати на вулицю вийшли, битися сталі, боротися сталі. Молодший брат-кольтут з одноглавим дотетом схопився боротися. Дотет його кинув, кольтут упав на землю й умер. Другий кольтут схопив дотета, кинув його, він упав на землю й умер. Двоголовий дотет схопився з кольтутом; дотет його кинув, він упав на землю й умер. Третій кольтут схопився з дотетом. Кольтут кинув його, дотет упав на землю й умер. Триглавий дотет схопився з кольтутом. Дотет кольтута кинув, кольтут умер. Четвертий кольтут схопився з дотетом. Кольтут схопив його, дотет упав на землю й умер. Пятиглавий дотет схопився з кольтутом. Дотет кольтута кинув, кольтут на землю впав і вмер. П'ятий кольтут з дотетом схопився. Кольтут дотета схопив, дотет на землю впав, умер. Шестиглавий дотет схопився з кольтутом. Дотет кольтута кинув, кольтут упав і вмер. Шостий кольтут з дотетом схопився. Кольтут дотета кинув, дотет упав, умер. Семиголовий дотет з кольтутом схопився, дотет кинув кольтута, кольтут упав і вмер. Сьомий кольтут схопився із семиголовим дотетом, стільки билися-билися, що у них сила зрівнялася. Жоден інший не може побороти. Вони билися-билися, і обоє впали. У кольтута лижа стояла, він її штовхнув ногою, цю лижу:
- Ти, лижа, покотися до дверей будинку моїх батьків!
Кольтут і семиголовий дотет обоє впали й умерли. Лижа покотилася до дверей батьків. Баба двері прагли відкрити, але двері не відкривається. Вона старому сказала:
- Із дверима щось трапилося, двері не відкривається.
Старий з бабою вдвох двері відкрили, дивляться - одна лижа кольтута, виявляється, до їхнього дверей прикатилась. Старий бабі говорить:
- Наших дітей-кольтутов хтось убив. Давай ми цю лижу назад повернемо, на неї сядемо, вона нас по своїй дорозі назад потягне.
Вони повернули лижу, сіли на неї. Лижа покотилася, по дорозі побігла. Приїхали до чуму, а їх діти, кольтути, адже насправді вмерли. Там і дотети лежать мертві. Старий з бабою стягнули дотетов у одну купу. Старий нарубав сухих дров і над дотетами багаття розвело. Потім вони своїх дітей, кольтутов, у одну купу зібрали, у великий семиушний казан поклали й качати сталі.
- Якщо кольтути теперішньою смертю мертві, те нехай цей казан перевернеться у напрямку до заходу, якщо ж слабкою смертю мертві, те нехай він перевернеться на сторону ранкової зорі!
Вони качають. Казан ледве було до заходу не згорнувся - старий підпер його ціпком. Казан перевернувся на східну сторону. Ці коли-тути ожили й батькам говорять:
- Холодно! Як ми міцно спали. Хто нас розбудив? Старий з бабою їм говорять:
- Якби не ми, то вас усіх хробаки б з'їли. Дотети вас убили, ви без нас зовсім би пропали.
Їхні дружини у чумі з переляку у непритомність упали. Старий цих дружин у той же великий семиушний казан поклав і теж качав їх.
- Ви, - сказав він, - слабко мертві люди!
Вони перевернулися з казаном у напрямку ранкової зорі. Жінки із чуму вискочили. Потім старий з бабою цих жінок їм віддали.
- Тепер, - вони говорять, - живете! Ми з бабою знову підемо у свій чум, ви ж живете у своєму чумі!
Старі на лижу кольтута сіли, лижа понесла старих у їхній чум. Коли вони приїхали туди, вони цю лижу повернули, і лижа назад покотилася до кольтуту. Старий з бабою, імовірно, дотепер живуть. Це казки кінець.