Один - Каськет, а іншої - Тотаболь.
- Білячу голову, голову, білячу голову, білячу голову, білячу голову, - Тотаболь плаче й просить.
- Ти ж сам з'їв, Тотаболь, вистачить тобі плакати! Ти бачиш, знову литисей1 багато ходить, - говорить Каськет.
Увечері доотам прийшла:
- Хо, хо, хо, - щовечора він плаче, плаче!
Вони підхопилися - один під олатину пірнув, а Тотаболь під очажную ціпок заліз. Вона зайшла, дивиться - нікого немає! Вона знайшла ополоник, її нагору підкинула.
- Мила внучка, - сказала вона, - розкажи мені, куди вони пішли! А ополоник відповів:
- Я жир казана Каськетов їла, тобі не скажу! Вона побрала її, побила й зламала.
Вона казан знайшла й нагору дном його підкинула, щоб він там упав, куди вони пішли:
- Скажи мені, де Каськети! А казан відповів:
- Я не скажу! Я адже жирну рибу варив і жир їв! Вона його побрала, била, била, і казан зламався.
Вона клейницу знайшла, підкинула її нагору й сказала:
- Мила внучка, розкажи мені!
Вона її підкинула нагору, і клейница застромилася у комеля олати-ни. Вона отут стала копати й Каськета знайшла; побрала його й у свої штани засунула. Тоді вона знову клейницу побрала й нагору підкинула - та у очажной ціпка застромився. Вона там стала копати й Тотаболя знайшла. Вона його побрала й теж у свої штани засунула й додому пішла. Вона додому прийшла й крикнула:
- Дочки, дочки! - по імені їх кличе. - Я вам людей для гри принесла! У Тотаболя вона звичайну голку застромила, а у Каськета товсту голку застромила4. Вона сходила у ліс, ведмедя вбила, половину його сама з'їла, потім їм страву приготувала. Каськету вона жирне поставила. Сказала йому:
- Каськет, Каськет, їж, їж, багато їж! Каськет Тотаболю говорить:
- Ти багато не їж, а то доотам нас з'їсть.
Потім вона знову пішла. Вона пішла, а землянку на замок замкнула. Каськет однієї з дочок говорить:
- Дай мені свердел твоєї матері! »-А вона, Хинтия, принесла йому цей свердел. Каськет побрав і кам'яний чум просвердлив, діру зробив і заткнув. Увечері доотам великого ведмедя добула, половину його додому принесла. Потім вона їду приготувала, сказала:
- Каськет, їж, їж!
А Каськет їду у рукав набив, а потім викинув. Тотаболь же усе-усе з'їв. Потім вони з Каськетом на вулицю вийшли, і Каськет Тотаболю сказав:
- Багато не їж!
Назавтра доотам знову пішла, одного ведмедя добула. Вона його додому принесла, їду приготувала; жирне м'ясо вийняла, Каськету поклала. Тотаболю теж поклала.
- Тотаболь, їж, їж!
Каськет робив вигляд, що їв, але потім через рукав їду вивалював, а Тотаболь усе-усе з'їдав.
Доотам пішла, а Каськет дочок перебив і зварив їх. Він, Каськет, через ту діру назовні виліз і кам'яний чум відкрив. Потім він розвісив м'ясо дочок по дорозі.
Доотам додому вертається - м'ясо висить. Вона побрала його й проковтнула. А висіло-те м'ясо її дочок, воно висіло! Вона додому прийшла, а там Тотаболь лежить. Він через діру не зміг вибратися назовні; Каськет було тяг його, тяг, поки у Тотаболя голова не відірвалася. Каськет голову Тотаболя у кишеню поклав, а сам пішов, довго він ішов. Доотам додому йде, вона шматки м'яса знайшла й проковтнула їх.
- Ху, ху, ху, - сказала вона, - там і мій шматок м'яса! Ху, ху, ху, дочки, ви мою частку не втратьте!
Вона думала, що її дочки вбили когось із них. Вона погналася за Каськетом. Каськет оглянувся - іде доотам. Каськет сказав:
- Гай із сьома модринами нехай виросте, нехай модрини виростуть!
Устав гай у сім модрин - Каськет на дерево заліз. Доотам до нього підійшла:
- Каськет, сюди спустися, я тебе не знімання!
- Я не спущуся! - Каськет відповів. - ПРО, ти мене сама зрубай!
- Чому ж я зрубаю? А він, Каськет, сказав:
- Колись раніше ти старих Идатов з'їла, ти їх сокири виблюй! Вона блевала, блевала, блевала - сокира! Вона почала рубати дерево. А Каськет сказав:
- Мій батько колись зайця вигодував. Хоч би він прийшов! Незабаром заєць прибіг:
- Бабуся, ти чого рубаєш?
- Я Каськета прагну дістати.
- Бабуся, давай я рубати буду. Ти, бабуся, утомилася. Бабуся, ти лягай спати!
Вона йому сокира віддала. Сама лягла відпочивати. Заєць побрав сокиру й убив у дерево ті друзки, які доотам відрубала.
- Бабуся, дерево впало, - закричав заєць і сам утік. Доотам підхопилася:
- Зайчик, віддай мою сокиру, віддай мою сокиру! - вона кричить. - Каськет, спустися сюди до бабусі!
- Ти спочатку у комеля дерева ляж, рота паличкою розтягни й ока паличками розшир!
Вона лягла.
- Ти так лежи, а я до тебе зіскочу!
Сам він небагато спустився й сидить. Дрібні камінці у нього у кишені були, він ними ока доотам засипав Та ну нотатися!
Він униз зіскочив, рогатиною рубанув її, убив. Велике багаття розклало, велике багаття, і у багатті її спалив.
Він назад пішов, туди, де Тотаболь лежить. Прийшов, у семиуш-ний казан його поклав, з кишені голову вийняв, Тотаболю приставив і його у цьому казані качав, качав.
Тотаболь викликнув:
- Чу, хто мене розбудив? А Каськет відповів:
- Доотам ледве було тебе не з'їла.
Він ожив, і вони пішли з Каськетом. Може бути, вони й зараз ще йдуть.