Каторжна – БОРИС ГРІНЧЕНКО Скорочено
Її тільки й звали – каторжна. Мачуха примушувала виконувати всю хатню роботу, кричав п’яний батько, знущалися мачушині діти й хлопці та дівчата на вулиці.
Мала Докія тільки мовчала, дивилася спідлоба вовчим поглядом. Ніколи не плакала й не просилася, як не били, чим ще більше (гнівала мачуху. Одного разу підгледіла мачуха, як Докія гралася з її маленьким сином, просила поцілувати її, бо ніхто тут до неї добре не ставиться, не любить і не жаліє. Вона її висміяла й звеліла півторарічній дитині вдарити дівчинку. Та вдарила. Більше каторжна
Минули роки, стала Докія дівчиною, але життя її не змінилося. Як і раніше, била її мачуха, пригнічувала, зневажав п’яний батько. (Подруг не мала – соромно вийти в дранті на вулицю. Так зачерствіла, що відіпхнула Христю, котра хотіла з нею потоваришувати.
Одного разу мачуха послала її до тітки Одарки глечика попрохати. А там у хаті вечорниці були. Парубки-шахтарі в червоних сорочках, у гарних чоботах, одержавши на шахті гроші, пригощають дівчат. Співають пісень шахтарських, один на гармонії грає. Докія зайшла, парубок, що грав, кинувся до неї, обняв. А вона його відпихнула та й утекла.
Але його чорні брови запали в душу, ніч не спала. Потім усе у вікно його видивлялася. Якось зустрів дівчину той парубок на лева,11 увечері. Схопив за руку, не дав утекти. Потім обійняв, поцілував.
І Докія покохала Семена всім серцем. Виходила до нього в садок обнімалися-милувалися. Пройшла весна, літо, минулося й щастя Якось Семен попрощався – і зник зовсім. А зустріла на вулиці вилаяв каторжною, відвернувся. Дівчата побачили – регочуть. Сказали, що він уже давно до Пріськи ходить.
Серце Докії запалало жагою помсти. На вечорницях Семен знову від неї відвернувся. І вона вирішила спалити хату з усіма, хто над нею сміявся. Побігла додому по сірники, зайшла з боку повітки, знайшла ні хоть сухої соломи й, не тямлячи себе, запалила. Потім згадала, що в хаті дочка господині вечорниць, Санька, яка так прихильно до неї ставила ся. То це й вона згорить? Не думаючи, Докія кинулася на вогонь і стала тілом своїм гасити. На крик вибігли дівчата й хлопці, врятували і і
Але вона, обгоріла, довго не прожила. Поховали її, ніхто й не по жалкував за нею, не поплакав, хіба що дівчина Санька.
Коментар
Оповідання “Каторжна” Б. Грінченка – про трагічну долю дів чини Докії, яка росла без материнської ласки, зазнала знущань і від мачухи, і від батька, і від усіх інших. Вона прагнула любові, добре, а бачила й відчувала навколо себе лише ненависть, зраду, знущання Замкнулася в собі, бажала лише помсти.
Але добре начало, закладене природою в її душу, перемогло, не до пустило зробити іншим зло. Своїм життям заплатила дівчина за вчинений гріх, урятувала інших. Залишається лише жаль за змарнованим життям і розуміння, що зло дає гіркі плоди.
БОРИС ГРІНЧЕНКО
(1863-1910)
Народився майбутній письменник на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер Сумська область) у збіднілій дворянській родині. Навчався в Харківській реальній школі, але був виключений з пятого класу й ув’язнений за зв’язок із підпільною народницькою організацією. Після звільнення працював дрібним канцеляристом у Харківській казенній палаті, екстерном склав екзамен на народного вчителя.
У 1881-1894 роках працював учителем на Харківщині, Сумщині, Луганщині. Деякий час був статистиком у губернському земств і на Херсонщині. Співпрацював з відомою діячкою народної освіти Христею Алчевською.
У Чернігові, де з 1894 року він працював у губернському земстві, організував видання книжок для народу, упорядкував музей української старовини, займався нелегальною діяльністю в організації “Чернігівська громада”.
З 1902 року Грінченко разом з дружиною – письменницею Марією Загірною проживає у Києві. Редагує газети й журнали, керує товариством “Просвіта”, допомагає молодим талантам видавати свої книжки. Серед них – Павло Грабовський, що відбував на той час заслання за революційну діяльність у далекому Сибіру. Грінченко укладає чотиритомний “Словник української мови” – найповніше і найпрогресивніше на той час видання, яке й досі не втратило свого значення. В останні роки життя письменник зазнав переслідувань Поліції.
Перу Б. Грінченка належать поезії, оповідання, повісті “Серед Темної ночі”, “Під тихими вербами” та ін. Про письменника говорили, що він більше працював, ніж жив.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)