КАСТАНЕДА, Карлос

(1925 – 1998)

КАСТАНЕДА, Карлос (Castaneda, Carlos – 25.12.1925, м. Кахамарка, Перу – 27.04. 1998, Вествуд, Каліфорнія) – американський письменник-містик.

Кастанеда – автор 11-томної хроніки учнівства в індіанського шамана дона Хуана, яка була видана мільйонними накладами та стала всесвітнім бестселером. Твори Кастанеда важко узгодити з якимось певним жанром – вони є синтезом, оскільки перебувають

На межі літератури, філософії, містики, етнографії та психології. Введені у його книжках поетико-езотеричні поняття утворюють струнку та викінчену

теорію, відому як “учення дона Хуана”, її тлумаченням займаються численні шанувальники та послідовники Кастанеда. Деякі поняття, наприклад, “точка складання”, “місце сили” та ін., перейшли із його книг у сучасну лексику та життя, відобразивши моду на різноманітні езотеричні й екзотеричні вчення та практики.

Кастанеда народився у перуанському містечку Кахамарка в сім’ї годинникаря та золотаря, вихідця з Італії. Його батько був власником крамнички і займався виготовленням ювелірних прикрас. У батьківській майстерні син здобув перший досвід художньої практики – працював із бронзою

та золотом. До звичних вражень періоду життя у Кахамарці належали і курандерос – місцеві шамани та знахарі, вплив котрих на творчість Кастанеда згодом став очевидним.

У 1935 р. сім’я перебралася в Ліму – місто мистецтв, пам’ятників і музеїв перуанського мистецтва, що бере початок від культури інків. Тут Кастанеда закінчив Національний коледж і в 1948 р. вступив у Національну школу мистецтв. Вів спосіб життя типового представника богеми – спілкувався з художниками, письменниками, денді, відвідував виставки та літературні вечори.

У студентські роки в Лімі запалився бажанням продовжувати навчання та кар’єру професійного художника у США. Його надихав приклад дядька – одного із найвідоміших людей Південної Америки – Освальдо Аранха, посла Бразилії у США та голови Генеральної Асамблеї ООН. Після його повернення у Бразилію К. остаточно вирішив відправитися відкривати “свою Америку”. У1951 р. він переїхав у США – спочатку у Сан-Франциско, а потім у Лос-Анджелес. Мандрував по тихоокеанському узбережжю, намагаючись заробити на подальше навчання. У 1955 р. Кастанеда записався у Лос-Анджелеський суспільний коледж (ЛАСК), де, окрім основних дисциплін, відвідував лекції із журналістики та семінари з літературної майстерності. Щоб заплатити за навчання та житло, працював, де доводилося. Продовжував писати картини, займався скульптурою.

У1956 р. Кастанеда познайомився з Маргарет Раньян, майбутньою дружиною, котра, як і вся “тихоокеанська” інтелектуальна молодь, захоплювалася псіфакторами, екстрасенсорикою, різноманітними містичними вченнями тощо. Велике враження на Кастанеда справила книга англійця О. Хакслі “Брама пізнання” – про вплив галюциногенів на людську свідомість. Цю тему він розвинув у своїй курсовій роботі. У 1959 p. K. закінчив коледж, отримавши диплом Асоціації Мистецтв у галузі психології, а наступного року вступив у Каліфорнійський університет у Лос-Анджелесі, і його спеціалізація змінилася – тепер це була антропологія. Професор К. Мейган, куратор Кастанеда з антропології, заохочував збір інтерв’ю у представників народностей, яких вивчали. Налагодженню контактів із індіанцями сприяло знання іспанської мови, латиноамериканська зовнішність і знайомство зі способом життя шаманів у Кахамарці. Тема його польових інтерв’ю – використання рослин, що містять галюциногени, в індіанських ритуалах. У результаті цих досліджень з’явилася книга “Вчення дона Хуана: шлях знання індіанців Які” (1968). Вона відразу стала бестселером – упродовж перших двох років було продано 300 тис. прим.

У першій книзі Кастанеда йдеться про те, як якось, ще студентом, Кастанеда зустрівся з дон Хуаном – старим індіанцем – брухо, тобто магом, цілителем і майстром давнього ритуалу, котрий запропонував йому “практично” познайомитися з магічною реальністю, без чого неможливо зрозуміти суть їхніх ритуалів. Студент-антрополог згоджується і детально описує все, що з ним відбувалося. Він розповідає про “мітоти” – церемонії вживання пейоту і грибів, під час яких в учасників з’являлася здатність взаємодіяти з магічною реальністю, сповненою якихось дружніх або ворожих сил. Дон Хуан запропонував Кастанеда стати його учнем – він називає це: ступити на шлях “людини знання”, тобто відмовитися від упередженості, відкритися новому знанню світу, відкинувши всі попередні повчання. Становлення “людини знання”, за доном Хуаном, включає процес очищення від особистого життєвого досвіду. Смисл цієї вимоги – у набутті іншого розуміння себе, іншого світовідчуття, у переосмисленні і почасти відторгненні попереднього життя. Читач знайомиться з поняттями вчення дона Хуана – “людина знання”, “сила”, “місце сили”, “предмети сили”, “спільник” і т. д. Вказані і чотири небезпеки на шляху людини знання – страх, ясність, сила і старість.

Перша книга Кастанеда мала дивовижний успіх. Суперечки щодо її жанру не стихають: одні вважають її унікальним езотеричним підручником, інші – не менш унікальною літературно-філософською містифікацією, треті – сюрреалістичною алегорією і т. д. Для самого автора її видання, крім усього іншого, допомогло поліпшити фінансовий стан і, нарешті, отримати можливість скласти іспити на звання магістра. У цей час він захопився філософією, відвідував лекції з феноменології.

Друга книжка “Окрема реальність: продовження розмов із доном Хуаном” (1971) також має характер художньо-документального звіту про зустрічі з індіанським брухо. З’являються нові персонажі – колега дона Хуана дон Хенаро. Він відучає Кастанеда від пристрасті до західної логіки та раціоналізму, демонструючи порушення арістотелевих законів простору та часу, а також продовжує знайомити із системою шаманських поглядів на світ, із поняттями “воїна” та “мисливця”, що живуть одночасно у двох світах, з поняттям “бачення”, тобто здатності відчувати за реальними подіями цього світу Велике Ніщо, з правилом “контрольованої глупоти” – принципу життя у світі людей тощо. Третя книга Кастанеда “Подорож в Ікстлан” (1972) містить більш систематизований виклад основних принципів учення дона Хуана. В останніх трьох розділах – матеріал про третю стадію учнівства, що розпочалася у травні 1971 р. Кастанеда розуміє, що той, хто вступив на шлях воїна – “шлях із серцем”, – вже ніколи не зможе повернутися назад. Дон Хуан продовжує відкривати аспекти цього шляху – мистецтво бути недосяжним, принцип стирання особистої історії, вибудовування стосунків зі своїм “спільником” і боротьба з ним, концепцію смерті як порадника, необхідність відповідати за свої вчинки і т. д. За цю книжку у 1973 p. Кастанеда отримав звання доктора філософії з антропології.

В основі четвертої книжки “Казки про силу” (1974) – дані про завершальну стадію учнівства у 1971-1972 pp. Кастанеда готують до обряду ініціації. У пустелі дон Хуан відкриває йому свої таємниці і дає детальні пояснення про стратегію мага. На цьому етапі учнівства Кастанеда відчуває, що його власна свідомість розколюється. Він переконується, що звична картина світу (або тональ) – лише крихітний острівець у безмежному, непізнаваному світі чаклунства – т. зв. нагвалі. Тональ і нагваль – центральні поняття вчення дона Хуана: тональ – світ даний, систематизований і розумний, нагваль – світ чаклунських можливостей, волі і метаморфоз. Поміж ними існує тріщина, або якісний розлом, і шлях воїна передбачає вміння існувати і діяти в обох світах. Після обряду ініціації Кастанеда і два інші учні дона Хуана та дона Хенаро, назавжди розпрощавшись із учителями, стрибають із вершини гори у прірву – у тріщину між світами.

Після виходу згаданих книг життя Кастанеда все більше ставало схожим на спосіб життя сучасного гуру. Він розлучився із дружиною Маргарет, залишив названого сина, якого дуже любив, віддалився від колишніх друзів і остаточно занурився у вивчення шаманських практик. Писав книги, виступав із лекціями, підтримуючи ореол таємничості навколо своєї постаті. В дусі розробленої ним теорії стирання особистої історії неохоче давав інтерв’ю, не дозволяв себе фотографувати, малювати і т. д. Деякі теми із його книг інколи перекочовували в реальне життя. Так, іноді після розмови з якоюсь людиною він міг стверджувати, що на зустрічі був присутнім не він особисто, а його “двійник”.

У творах, які Кастанеда написав у 70-90-х pp. – “Друге кільце сили” (1977), “Дар Орла” (1981), “Внутрішній вогонь” (1984), “Сила безмовності” (1987), “Активний бік безмежності”, “Мистецтво сну “(1994) – далі йдеться про вчення дона Хуана, а також про перипетії долі сучасного мага. Остання книжка “Колесо часу ” – своєрідний авторський конспект найважливіших понять і коментарів до творів Кастанеда.

Окрім захопливого викладу вчення дона Хуана, в 10-томній епопеї Кастанеда чітко прослідковується сюжет духовного учнівства. Стадії учнівства, постать учителя і його влада викликають жваву зацікавленість у читачів, сприяючи перетворенню “звичайної” людини у творчу особистість. У 1993-1995 pp. прихильниці Кастанеда розробили сучасну версію “магічних пасів”, “відкритих” шаманами Мексики. Із них був складений комплекс вправ тренінгу, названий “тенсьогріті” (з англ. “tension” – “напруження, розтягнення” й “integrity” – цілісність”). Мета тенсьогріті – тренінг перерозподілу енергії.

18 червня 1998 р. з’явилося повідомлення про те, що 27 квітня 1998 р. у своєму домі у Вествуді (Каліфорнія, США) Кастанеда помер від раку печінки. Тіло його того ж дня кремували і прах перевезли у Мексику.

Кастанеда створив твори, які є характерним для 60- 70-х pp. сплавом літературної вигадки з науковими пошуками. Криза суспільства, що заганяє своїх членів у рамки споживацького та програмованого існування, розчарування в науково-технічному прогресі ініціювали пошуки нового, справжнього смислу буття. Прагнення до спонтанності, до злиття із природою, можливість перетворення й осягнення цілковито іншої, у порівнянні із загальноприйнятою, картини світу – ось основні мотиви, що зробили книги Кастанеда такими привабливими.

За І. Єрмаковою