ВІЛЬЯМС, Вільям Карлос

(1883 – 1963)

ВІЛЬЯМС, Вільям Карлос (Williams, William Carlos) (17.09.1883, Резерфорд, шт. Нью-Джерсі – 04.03. 1963, там само) – американський письменник.

Народився у сім’ї вихідців з різних країн: батько Вільямса походив з Англії, мати – з Пуерто-Рико. До 14 років хлопчик навчався у школі в рідному Резерфорді, а опісля його відправили на дворічне навчання у Європу, де він здобував освіту у Женеві та Парижі. Повернувшись в Америку, Вільямс вступив у Нью-Йоркський коледж, а 1902 р. – на медичний факультет Пенсильванського університету. Студентом він подружився

з поетами Е. Паундом, X. Дулітл, М. Мур. Після закінчення університету (1906) працював у Нью-Йорку. У 1909-1910 pp. Вільямс вивчав педіатрію і Лейпцизькому університеті. У 1910 р. він повернувся на батьківщину, одружився з Фронес (Флоссі) Херман і оселився у Резерфорді. Усе життя пропрацював тут дитячим лікарем, що не заважало йому плідно працювати як літератору. Його резерфордський будинок перетворився у 50-х pp. у місце паломництва молодих поетів.

Юнацькими поетичними захопленнями Вільямса були Д. Кітс і В. Вітмен. Їхній вплив помітний у його першій поетичній збірці “Вірші” (“Poems”, 1909). У 1913 р. за сприяння Е. Паунда

в Англії вийшла друком друга збірка Вільямса – “Звичаї” (“Tempers”), а ще через рік його вірші увійшли в антологію Паунда “Імажисти” (“Des Imagistes”). Поезії цих років засвідчили тісний зв’язок Вільямса з тогочасними модерністськими течіями – імажизмом та вортицизмом. Проте поступово поет відійшов від принципів цих шкіл. Спроби Е. Паунда модернізувати поетичну мову Середньовіччя він не підтримав, а поему іншого тогочасного метра англо-американської поезії Т. С. Еліота “Безплідна земля” назвав “величезною катастрофою”.

Власний поетичний голос Вільямс знайшов у книзі “Al Que Quere!” (1917), а його збірка “Весна та все інше” (“Spring and All”, 1923) засвідчила чи не повний відхід від принципів поетичного модерну 10-х pp. Водночас поезія Вільямса 20-х pp. увібрала поетичні здобутки футуризму і, особливо, експресіонізму. Вільямс починає застосовувати вільний, розмовний стиль. Його вірші цього періоду пронизані співчуттям до звичайної людини, любов’ю до дітей, поет звертається до тем, продиктованих повсякденним міським життям. Вільямс умів знаходити у простих і знайомих речах цікаве і прекрасне. У своїх віршах він наче прагне зафіксувати мить; у них, неначе на фотографіях, проглядаються натяки на можливі сюжетні лінії та емоції, як, наприклад, у “Молодій господині” (“The Young Housewife”, 1917); вони фіксують спонтанні, мимовільні переживання. Вільямс називав свої твори об’єктивістськими, підкреслюючи цим значення конкретних, наочних образів.

З часом поет розширив тематику матеріалу, намагаючись синтезувати конкретику і творчу фантазію. Він зазначав, що “єдиний реалізм у мистецтві – реалізм уяви”. На думку Вільямса, сучасній поезії слід звернутися до буденного, черпаючи у ньому мотиви і теми. Поет, вважав Вільямс, мусить писати про ті речі, які знайдуть безпосередній відгук у людей. Він повинен уважно прислухатися до мови вулиці, говорити про реальні події дохідливо. Вільямс наголошував, що його поетична мова – “американська”, вона відрізняється від англійської. Вільямс уникав абстрактних речей і висунув гасло: “Ніяких ідей, якщо вони не втілені у конкретному” (“No ideas but in things”). Важливим принципом поетики Вільямса було писати про “локальне” (“locality”), оскільки цілісна картина життя, на глибоке переконання Вільямса, відкривається лише тим, хто досконало вивчив якийсь невеличкий його фрагмент.

У наступні десятиліття Вільямсопублікував поеми “Кора у пеклі” (“Кот in Hell”, 1920), “Музика в пустелі” (“The Desert Music”, 1954), “Асфодель, зелена квітка” (“Asphodel, That Greeny Flower”, 1955), “Патерсон” (“Paterson”, 1946-1958), поетичні збірки “Кислий виноград”(“Sour Grapes”, 1921), “Зимове сходження”(“The Descent of Winter”, 1928), “Вибрані поезії. 1921-1931” (“Collected Poems, 1921-1931”, 1934), “Адам, Єва і місто” (“Adam and Eve and the City”, 1936), “Клин” (“The Wedge”, 1944), “Подорож до кохання” (“Journey to Love”, 1950), “Останні поезії” (“Collected Later Poems”, 1950). Останньою збіркою поезій, що вийшла за життя Вільямса, стала книга “Образи Брейгеля” (“Pictures from Brueghel”, 1962), твори якої були навіяні полотнами видатного художника. У поезії Вільямс проявив себе майстром верлібру, ламаних ритмів, складного поетичного синтаксису, монтажу різнорідних фрагментів (у тому числі поетичних і прозаїчних, поетичних і публіцистичних), несподіваних асоціацій.

Найвизначнішим твором Вільямса є його епічна поема “Патерсон” (“Paterson”, 1946-1958). Вона публікувалася упродовж дванадцяти років і складається з п’яти частин, задуману шосту Вільямс написати не встиг. Він оспівав у ній своє рідне місто Патерсон, штат Нью-Джерсі, таким, яким його бачить головний герой – доктор Патерсон, в образі якого вгадується сам автор. Цей твір – комбінація ліричних пасажів, прози, листів, автобіографії, газетних матеріалів та історичних відомостей. У поемі Вільямс зображує індустрію (промислові ландшафти Нью-Джерсі) та природу (річка Пассаїк з її водоспадами), описує конкретні ознаки міста та висловлює думки про сучасне життя у цілому. Це панорамне епічне полотно схоже на “Листя трави” В. Вітмена.

Крім поезії, Вільямс звертався також до таких жанрів, як роман, автобіографія, нарис, есе, драма. Перший роман Вільямса – “Великий американський роман” (“The Great American Novel”, 1923) був “антироманом”, своєрідною відповіддю на роман Дж. Джойса “Улісс”. Перу Вільямса належить також автобіографічний роман “Подорож у язичництво” (” A Voyage to Pagany”, 1928), що описує подорож письменника в Європу. Романна трилогія “Білий мул” (“The White mule”, 1937), “З грошима” (“In the Money”, 1940), “Накопичення” (“The Build-Up”, 1952) змальовує широку панораму американського суспільства. У ній зображено життя сім’ї німецьких емігрантів (прототипом стала сім’я дружини Вільямса), починаючи з XIX ст. і закінчуючи Першою світовою війною. Книга “На американському грунті” (“In the American Grain”, 1925) є збіркою есе про діячів американської історії. У новелах, які ввійшли до книг “Ніж часів” (“The Knife of the Times”, 1932), “Життя на річці Пассаїк” (“Life Along the Passaic River”, 1938), “Прояснення” (“Make Light of it”, 1950) і “Дочки фермера” (“The Farmer’s Daughters”, 1961), здебільшого зазвичай змальовані випадки із лікарської практики Вільямса. Експериментальні п’єси Вільямса увійшли у збірку “Багато кохання та інші п’єси” (“Many Loves and Other Plays”, 1961).

Суспільне визнання Вільямс почав здобувати лише у 50-х pp. У 1950 р. він отримав першу Національну книжкову премію з поезії, у 1953 р. – Болінгенівську премію, а в 1963 р. (посмертно) – Пулітцерівську премію, але ще задовго до смерті “дока Вільямс” йому віддали належне такі поети, як А. Гінзберг, К. Рексрот, Р. Лоуелл, Д. Ле-вертов.

Є. Васильев


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ВІЛЬЯМС, Вільям Карлос

Categories: Біографії

Links