Картини рідної природи в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Ще вчачись у молодших класах, ми познайомилися з ліричними й мальовничими уривками роману, отобража-ющими пори року. Поетичний календар Пушкіна, напевно, назавжди залишиться в нашій пам’яті. От зима:
На стеклах легкі візерунки,
Дерева в зимовому сріблі…
А от і захват весни, пори любові:
Гнані весняними променями,
З околишніх гір уже снігу
Утекли мутними струмками
На потоплені луги.
Посмішкою ясною природа
Крізь сон зустрічає ранок року…
Коротке північне літо – “карикатура південних зим”
Уж небо восени дихало,
Сонечко блищало,
Коротше ставав день,
Лісів таємничий покров
Із сумним шумом оголювалася…
Природа в романі зовсім не пасивна, вона є повноправним учасником подій, реагує на по-ступки героїв, на те, що з ними відбувається. У сні Тетяни сніжні замети, сумна імла, кипучий, темний і сивий потік попереджають неї про прийдешні небезпеки, неприємні зміни. Смерть Ленского так урочиста, що поет може неї передати тільки з по-міццю образів природи:
Так повільно по скаті гір,
На сонце іскрами блищачи,
Спадає
На думку Пушкіна, Природа здатна виховати в людині найкращі щиросердечні якості, розвити чув-ства, навчити співпереживання й уважності до окружа-ющему миру. Любов’ю до природи автор перевіряє своїх героїв на духовність, а байдужість до її краси й непов-торимости пояснює витратами виховання, черствістю серця, щиросердечною утомою.
Так Онєгін, ставши власником маєтку, розуміє вско-ре, що “і в селі нудьга та ж”. Євгеній далекий від народ-ний життя, і природа німа для нього. Однак проходить час, і ми бачимо, як оживає його почуття по тому, що він поринає в “уединенье, тишу” сільського життя, віддаючи їй перевага перед містом і нудьгою празд-ничных витівок”. Ми бачимо, що природа відкриває перед Онєгіним нові цінності життя, хоча й не міняє його кардинально. Зовсім інша Тетяна, “російська душою”. Її характер з любов’ю до народних звичаїв і традицій, з її разви-тыми почуттями й богатым внутрішнім миром міг сформуватися лише на лоні рідної природи. Автор вірить, що, живучи серед первозданної краси, людина сам стано-вится краще, чистіше, душевніше. Зв’язок Тетяни із природою глибока й органічна. Не один раз щиросердечні стани й настрої своєї героїні Пушкін передає образами природи. У відповідь на сувору відмову Онєгіна
..мерхне милої Тани младость:
Так одягає бури тінь
Ледь, що народжується день…
Трагічним образом осіни супроводжується прощання дівчини з рідними місцями перед від’їздом:
Природа трепетна, бліда,
Як жертва, пишно прибрана…
У Москві з її суєтою, блиском, шумом, тіснотою Тетяна почуває себе ще більш чужий, чим удома, де її ніхто не розумів:
Їй задушливо тут… Вона мріє
Прагне до життя польовий,
У Село, до бідних селян,
У відокремлений куточок,
Де ллється світлий струмочок,
До своїх квітів…
Ліричні відступи автора також наповнені вос-розкраданням красами рідної землі. Пушкіна безперестану зізнається у своїй любові до природи, створює прекрасні по своїй простоті, але мальовничі пейзажі:
Інші мені потрібні картини:
Люблю піщаний косогір,
Перед хатинкою дві горобини,
Хвіртку, зламаний забір…
Він погоджується з нерозумінням Онєгіна:
Село, де нудьгував Євгеній,
Був чарівний куточок…
Село дорога поетові тому, що тут є подих природи, тут можна зосередитися, почути свій внут-ренний голос:
Я був породжений для життя мирної,
Для сільської тиші:
У глухомані звучніше голос лирный,
Живее творчі сни.
Таким чином, можна переконатися, що опис картин природи для Пушкіна було не самоціллю, а виразник-ным художнім засобом, що пояснює психоло-гический настрой героя, його розлад або гармонію з окру-жающим миром
(2 votes, average: 4.50 out of 5)