Картини рідної природи в лірику Н. А. Некрасова
Ні, мабуть, жодного поета, у Творчості якого відсутня пейзажна лірика. Адже вміння відчувати красу природи, бачити її неповторну принадність у постійно мінливих картинах, по-моєму, є необхідною приналежністю поетично обдарованої людини. Кожний художник по-своєму бачить ті самі пейзажі, змушуючи нас відчути сліпучу красу морозного зимового ранку, насолодитися розкішними фарбами осіннього лісу, побачити могутнє весняне відновлення природи. У лірику Некрасова є багато чудових пейзажних замальовок, які говорять про глибоку й ніжну любов поета
Тому в Некрасова майже немає віршів, повністю присвячених природі. Яка ж роль пейзажу в добутках поета? Щоб відповісти на це питання, звернемося до раннього вірша Некрасова “Батьківщина”. Спогаду про дитинство воскрешають у пам’яті автора “темний, темний сад”, “сірий, старий будинок”, що тепер “порожній і глухий”.
Гранично скупий і лаконічна Мова, непривабливий пейзаж, позбавлений звичних ідилічних настроїв,
З відрадою бачу я, що зрубано темний бор – У літню спеку, що млоїть, захист і прохолодь, – И нива випалена, і праздно дрімає череда, Похнюпивши голову над висохлим струмком, И набік валиться порожній і похмурий будинок. Загибель цього старого “дворянського гнізда” символізує знищення всього того, що ненависно поетові в кріпосницькій Росії – деспотизму, гноблення, рабства. Виходить, пейзаж тут ще більше збільшує похмурі картини сучасної поетові дійсності, допомагаючи з найбільшою силою виразити його відношення до неї. У некрасовских віршах 40-х років пейзаж завжди похмурий і сумний. Цьому стану смутку й туги найбільше відповідають осінні картини, які найчастіше зустрічаються в пейзажній ліриці Алл С о ч. Р У поета. Тужливий вітер жене Зграю хмар на край небес
Ялина надламана стогне, Глухо шепотить темний ліс. Використовуючи такі образотворчі засоби, як епітети й уособлення, автор наділяє природу людськими почуттями й переживаннями. Безнадійністю, страхом і смиренністю віє від цієї сумовитої осінньої картини, що мимоволі викликає асоціації з таким же тяжким станом російського народу. Тими ж темними фарбами малює поет осінній пейзаж у вірші “Псове полювання”, тісно пов’язаний з його ідейним змістом. У центрі вірша – зображення дикої забави пана, від якої страждають селяни, тому що в них грасують посіви, гублять худоба
Похмурий розпач мужиків підкреслює непогожа осіння погода: Мороком запнуті небо й далечінь, Вітер осінній наводить сум; По небу Хмари похмурі жене, По полю листи – і жалібно стогне… Розпачем і безвихідністю пронизаний образ-пейзаж у вірші “Незжата смуга”. Осиротіла земля марне чекає свого хазяїна, що зломлений непосильною виснажливою працею. Пізня осінь. Граки полетіли, Ліс оголився, полючи спорожніли, Тільки не стислі смужка одна…
Смутну думу наводить вона. Шепіт дозрілих колось, які комусь забирати, розповідає сумну повість про долю селянина, погубленого нестерпними умовами життя. Безнадійно хворий орач так і не з’являється у вірші, але здається, що чуєш його тужливу пісню, бачиш, як він задумливо крокує по смузі, налягаючи на соху. Природа в Некрасова небайдужа до людських страждань, вона вболіває разом з усім російським народом про його нещасну долю. В “Залізниці” дія відбувається теж пізньої восени. Але картина природи, що відкриває вірш, наповнена вже іншим, бадьорим, радісним настроєм
Славна осінь! Здоровий, ядреный Повітря втомлені сили бадьорить. Лід незміцнілий на річці студеної Немов як, що тане цукор лежить
Тут пейзаж грає іншу роль. Прекрасна картина росіянці осіни, у якій “немає безобразья”, протиставляється тим беззаконням, сваволі, насильству, які панують у житті людей. В 60-е роки пейзажна лірика Некрасова здобуває нове звучання. Природа вливає в ліричного героя нові сили, наповнює його бадьорістю, жагучим бажанням волі, спрагою теперішньої великої справи
У вірші “Лицар на годину” осіння природа радує око зеленіючою гладдю, золотою долиною льнов, “величним військом стогів”. Це новий настрій, пов’язане з надією, що з’явилася, поета на корінні перетворення в житті Росії, знаходить своє вираження в тім, що вперше в некрасовской ліриці з’являється вірш, присвячене весні, – “Зелений Шум”. У ньому ця сама радісна пора року символізує не тільки пробудження й відновлення природи, але й початок нового щасливого й вільного життя. Шумить тростина мала, Шумить високий клен… Шумлять вони по-новому, По-новому, весняному…
У вірші “Будинку – краще!” з особою силоміць зазвучали патріотичні мотиви, гаряча любов до батьківщини, її могутнім лісам, безкрайнім полям. Некрасовские пейзажі зігріті авторською любов’ю до тої єдиної країни, у якій він може бути поетом, що мила й дорога його серцю
(2 votes, average: 2.50 out of 5)