КАРПЕНТЬЄР, Алехо
(1904 – 1980)
КАРПЕНТЬЄР, Алехо (Carpentier, Alejo – 26.12. 1904, Гавана – 24.04.1980, Париж) – кубинський прозаїк.
Народився у Гавані, у сім’ї француза-архітектора і росіянки (далекої родички російського поета К Бальмонта: дід Карпентьєра по матері – брат батька К. Бальмонта), котра здобувала лікарську освіту у Швейцарії. Під впливом батька, котрий був ще й талановитим музикантом, Карпентьєр здобув професійну музичну освіту, а потім вступив на архітектурний факультет Гаванського університету, який залишив через захоплення журналістикою. 3 18
З поч. 20-х pp. Карпентьєр співпрацював з групою “мінористів”, котрі дотримувалися “лівих” поглядів і виступали за політичне та соціальне реформування Куби. Разом з іншими діячами культури у 1927 p. Карпентьєр підписав знаменитий “Протест тринадцяти”, спрямований проти політики кубинського диктатора Мачадо, за що його було ув’язнено.
Після звільнення у 1928 p. Карпентьєр перебрався у Францію. Впродовж одинадцяти наступних
У 1939 p. Карпентьєр повернувся на Кубу, де працював на радіо, написав кілька невеликих художніх творів і фундаментальне дослідження “Музика на Кубі “(“La musica en Cuba”). 3 1946 по 1959 рр. письменник проживав у Венесуелі. У цей час він намагався переосмислити свій сюрреалістичний досвід і закласти основи національного латиноамериканського роману. Наслідком цих творчих пошуків став розроблений ним метод “магічного реалізму”, що його сам Карпентьєр називав “чудодійною реальністю” і специфіку якого пов’язував зі світоглядними засадами міфологічної свідомості індіанців та негрів.
Першим твором, у якому нові принципи знайшли своє практичне втілення, став роман Карпентьєра “Царство земне” (“El reino de este mundo”, 1949). Роман присвячений подіям у негритянській республіці Гаїті межі XVIII-XIX ст. У центрі зображення – постать одного з учасників національно-визвольного руху, негра Ті Ноеля, котрий бачив найважливіші її етапи і сприймає їх крізь призму міфологічної свідомості. Важливе місце у творі посідає й міфологізований у народній свідомості образ ватажка Макандаля, людини, котра може перетворюватися у тварин і перемагає навіть саму смерть.
Започатковані письменником принципи нового методу були продовжені і в романі “Загублені сліди” (“Los pasos perdidos”, 1952). Головний герой твору – композитор, котрий розчарувався в європейській цивілізації і, лише потрапивши на загумінки латиноамериканського континенту, відкриває для себе “втрачений рай”. Твір густо насичений міфологічними алюзіями. У ширшому аспекті в романі немовби запрограмована концепція розвитку нової латиноамериканської літератури, запропоновано подальший шлях її розвитку, основи для відродження культури.
Проблеми національної історії у її зв’язках з міфологією латиноамериканського континенту, а також із найбільш етапними віхами світової історії та культури становлять головний предмет зображення у подальшій творчості Карпентьєра: романи “Вік просвітництва” (“El siglo de las luces”, 1962), присвячений французькій революції 1789 р. та її впливу на латиноамериканську інтелігенцію, про захоплення ідеалами французької революції та поступове розчарування в них, “Право політичного притулку” (“El derecho de’ asilo”, 1971) – памфлет, в якому розкривається психологія людини, котра за будь-яких пертурбацій влади залишається “на плаву”. У “Розправі з методом” (“El recurso del metodo”, 1974) в центрі зображення – сатиричний образ латиноамериканського диктатора, за показним блиском і манерами якого прихований жорстокий і брутальний тиран. “Концерт бароко”(“Concierto Ваггосо”, 1975) – алегорія, в якій зіставлені два типи культури – європейська та латиноамериканська.
У 1978 р. вийшов друком роман Карпентьєра “Весна священна” (“La. consagracion de la primavera”). За висловом самого письменника, це “фреска сучасної епохи, що охоплює величезний і бурхливий період, пережитий усім світом і Кубою, починаючи з 1915-1916 років, передодня Жовтневої революції в Росії, і закінчуючи 1961 p., що ознаменувався перемогою на Плайя-Хірон, найважливішою подією кубинської історії, яка тріумфально завершила перший цикл нашого революційного розвитку…”. У центрі роману – солдат інтернаціональної бригади, котрий брав участь у громадянській війні в Іспанії – Енріке (до певної міри Енріке – прообраз самого автора) і росіянки, артистки “Російського балету” в Парижі Віри (прототипом послужив образ матері письменника). Роман відзначається складною, поліфонічною побудовою, він сповнений авторських роздумів над віхами пройденого життя, над складним переплетінням історичних подій, проблем культурного розвитку й індивідуальних людських доль.
В останньому романі “Арфа та тінь” (1979) Карпентьєр в іронічному дусі спростовує міф про першовідкривача Америки – X. Колумба, котрого змальовує як лицемірну й егоїстичну людину, сповнену меркантильних задумів.
Окремі твори Карпентьєра переклали Ю. Покальчук, М. Жердинівська, А. Перепадя, О. Мокровольський, В. Шовкун, Б. Оленів, О. Буценко та ін.
В. Назарець
(1 votes, average: 5.00 out of 5)