Карманський Петро Сильвестрович Двигну тебе на крилах туги
I
Як самота на душу склонить крила
І в серці защемить невиплаканий жаль,
Прийди тоді, прийди до мене, мила,
Розкрий мені цілу твою печаль.
Прийди, вложи чоло в мої долоні,
Як стужена забута сирота,
І лебеди, як вітер на вигоні,
Що заколисує до сну жита.
Прийди, я з вій твоїх зцілую слези
І перейму твій біль у власну грудь,
Лишень склонись на мене, як береза,
І все забудь, усе забудь. II
Ідеш від мене… Йдеш шукати
Нових вражінь, нового чару…
Я вже не в силі розкресати
В твоїй душі давнього
Іди… Не йму тебе молити
Й візьму на себе всі наруги,
Та знай, що ти не в силі вбити
Колишніх споминів і туги.
Куди не ступиш, де не будеш –
Вони, як тінь, підуть з тобою,
І може, згодом все забудеш,
Та знай: не знайдеш вже спокою.
І в хвилях розкоші і чару,
В часі любовної розмови
Побачиш все криваву мару
Моєї вбитої любові. III
Ув’ю вінок зі споминів о тобі
І покладу собі на білій екрані,
І так піду, аж покіль десь на гробі,
Як метеор, не блисну і не скану.
І вечером, коли рука задуми
Водитиме тебе між кущі туї,
Прийдуть до тебе всі забуті думи
І сядуть на чоло, як поцілуї.
В сю хвилю в липах легіт зашепоче
І скропить трави зимною росою,
І ти на захід звернеш скорбні очі
І вмиєш личко теплою сльозою. IV
Коли в тюрму прийдуть вечірні тіні
І вкриють все безмежною габою,
Тоді мій жаль і туга за тобою
Ридають так, що в казні плачуть стіни.
І я клонюся на залізні грати,
Як той жебрак на хрест при роздорожжю,
І чую, чую, що ніяк не зможу
Важких страждань в душі заколисати.
А все ж одно твоє слівце тепліше
Могло б мені в’язницю в рай змінити.
Дарма… Надворі зачинає дніти,
А чорний жаль ридає ще ревніше. V
Коби ти знала, скілько муки
Твої слова мені завдали,
Як я ломив з одчаю руки,
Як в серці жалощі ридали!
Ти замість острої догани
Найшла б для мене щирі жалі,
І змила б кров з моєї рани
Слізьми незмірної печалі.
Та цить! Нехай тобі не вадить
Мій жаль і туга за тобою:
Чи співчуття твоє зарадить
На сум, що зрісся вже зі мною? VI
Двигну тебе на крилах туги й жалю
До висоти надземного видіння,
Спов’ю тебе солодкою печаллю
І дам тобі на скронь символ терпіння.
І в погляд твій ввіллю таку принаду,
Якої ніт в самого херувима,
Потім, як раб, до ніг твоїх припаду
І дам тобі ім’я: Неумолима.
І здумаю про тебе дивну чутку,
Що рознесе ім’я твоє світами,
А сам уп’юсь кривавими сльозами
І втоплюся в бездоннім морі смутку. VII
І в сумерках буденщини пропаде
Багато слів сердечної розмови,
І самота, як мла осіння, впаде
На дні дружби і щирої любови.
І лиш часом перед очима стане
Якийсь фрагмент забутої картини,
І з-під повік, як з чаші цвіту, скане
Важка, гей ртуть, слеза-перлина. VIII
У мріях я тебе злеліяв,
Як цвітку хорої мімози,
І від землі вітрець повіяв –
Розплився чар, остали сльози.
Лишився твір уяви й злуди,
Як ясний привид херувима,
І з тої хвилі в моїх грудях
Банує туга невтишима. IX
Скажіть їй все: як я тужив за нею
І дожидав цілі літа в одчаю,
І як я жив з недолею своєю,
І як тепер самотній умираю.
Скажіть усе; нехай вона пізнає
Свої гріхи і молодечі блуди,
Нехай не каже, що в мені немає
Нічого, крім морозу та й облуди.
Скажіть, що я її не винувачу
За всі мої незмірно прикрі муки,
Що я іще на смертнім ложі плачу
І хоч терплю – ломлю за нею руки. Х
“Ми мусим розійтися, друже!
Бо я відчула ваші болі,
Я знаю, що брем’я недолі
Та скорб життя гніте вас дуже…
А я слаба, а я не в силі
Сумного серця роз’яснити,
Ми мусимо в розлуці жити –
Бо ми зовсім противні хвилі…”
Який могучий жар любові
Яриться в серці вашім, пані!
Щоб пособити моїй рані,
Ви ще пустили з неї крові… XI
Коби я міг сказать тобі словами,
Як тяжко я баную за тобою,
То я б ридав кровавими сльозами
І говорив огненною тоскою.
Та знай: я гордий! Я чувства святого
Не вберу в підле слово жебранини
І не приступлю до порога твого
З гірким плачем покірної дитини.
Зачиню серце, як безлюдну хату,
В якій банує ангел запустіння,
І не піду до тебе нарікати,
Хоч доведеться загибать з терпінняі.
Схожі твори:
- Карманський Петро Сильвестрович “Забудь мене…” Забудь мене, дивись байдуже, Як я поволі з туги в’яну, І не питай мене, чи дуже Ятряться в серці давні рани. Хіба ти винна, що недоля Між нас поклала яр розлуки? Кого розлучить люта доля, То як йому бажати злуки? Забудь, не плач, що ти не в силі Отерти сліз...
- Карманський Петро Сильвестрович Прощання Гайда на коні! Час рушати. Вже півень кличе, вже зоріє, На сході млаво зоря тліє. Гайда на коні! Час прощатись. Гайда! Гайда! Не слід зітхати… Весело ж, гай! – ні, нишком, тихо! Вона ще спить і мріє – тихо! Гайда, на коні! Час рушати. Здорова будь! Пора розстатись… Прощай, мій...
- Карманський Петро Сильвестрович “Пекельний жар, жажда в’ялить…” Пекельний жар, жажда в’ялить Кругом піщане море… Диви: оаза! Там біжить Нещасний путник – боресь! Послідних сил ще не добув. Русло ріки розкрилось… Біжить щосил, пристав, глянув – Марою все розплилось. І я з бідою свій тягнув Тяжкий леміш по ниві. Про людську долю я забув, Не знав, що дні...
- Карманський Петро Сильвестрович З тюрми Бряжчать кайдани, крики варти, Прокльони в’язнів – море муки. А мимохіть на білі карти Падуть важкі слова розпуки. Запала ніч. Втишились в’язні, Заснуло все камінним сном. Лиш я сиджу в холодній казні, Сиджу з розпаленим чолом. “І що то буде? Що то буде?” – Ридає по кутках печаль. Лавиною паде...
- Карманський Петро Сильвестрович Надгробні стихирі Evasi effugi. Spes et Fortuna valete, Nil mihi vobiscum est, ludificate alios. (Саркофаг Л. Антонія в латер. музеї в Римі). Наспів Прощай, безодне сліз і мук! Обрій стемнів і маяк згас, Довкола тьма, а тайний звук Манить мене в лиман – до вас, Блаженні тіні! Добраніч всім! Мені пора Спочить...
- Карманський Петро Сильвестрович “Навіщо сі думи…” Навіщо сі думи? Навіщо сі жалі? Пощо розсівати Полин і кукіль? Весь світ поринає В потопі печалі – Чого ще співати Про горе і біль? Ой рад би я звуків Гучних розпустити Цілий бистроногий Нестримний табун, Ой, рад би я грати І світ звеселити, Та в мене не много, Не...
- Карманський Петро Сильвестрович Емігранти Різьбяреві Михайлові Паращукові Весна. Вітрець цілує скибу, Воздух міниться, сонце сяє, Чабан кладе нову колибу, Бринить бджола, сопілка грає – Життя, краса – аж любо, любо! Село німе. З-під стріх не в’ється Синявий дим: лиш вряди-годи Завиє пес – усе здригнеться І з хиж несесь квиління: хліба! О горе вам,...
- Карманський Петро Сильвестрович Пішов би я I Пішов би я у храм спокою, В якусь оазу мрій, задуми І, оповитий самотою, Снував би з серця вольні думи. Пішов би я у храм спокою. В якім миртовім тихім гаю Спочив би під крилом зефіру І до журчання водограю Достроював би власну ліру, – В якім миртовім тихім...
- Карманський Петро Сильвестрович Просвічення Сідартха Присвячую пам’яті Мого невід жалуваного друга, Професора В. Лесевича. Коли віл запрягнений до теліги І теліга не рушає з місця, Підганяють вола, не телігу… Індійська авадана Затісно стало Сідартсі жити В розкішних салях його терему, І звуки арфи, і хміль гарему – Усе вже стало його томити. А юну душу...
- На крилах поезії (“Веснівка” М. Шашкевича) В історію української літературно-мистецької думки Маркіян Шашкевич увійшов як один із творців першого західноукраїнського альманаху “Русалка Дністрова”, виданого 1837 року в Будапешті, учасник літературного гуртка “Руська трійця”, де разом із ним співпрацювали також Іван Вагилевич та Яків Головацький. Невтомний збирач фольклору, полум’яний захисник живої української мови, Маркіян Шашкевич створив самобутні...
- На крилах поезії (“Веснівки” М. Шашкевича) Народився в с. Підлісся на Львівщині в родині священика. Навчався в Золочівській німецькій школі, Львівській та Бережанській гімназіях, з 1829 р. – у Львівській духовній семінарії та на філософському відділенні університету. У 1830 р. був виключений із семінарії, продовжив навчання в університеті. У 1834 р. поновив навчання в семінарії, але...
- Войтюк Аня Мені болить за тебе, Україно! Мені болить за тебе, Україно! За те, що ти пригноблена живеш, За те, що ти в ярмі сьому тугому Ковтаєш сльози, сльози болю п’єш. Мені болить найдужче всього в світі, Що ти уже – ні мертва, ні жива, Що ми, всі українці, твої діти По світу розрослися як трава. І...
- Твір До тебе, князю, моє слово… (звернення автора “Слова о полку Ігоревім”) До тебе, князю, моє слово… (звернення автора “Слова о полку Ігоревім”) Ігоре, князю мій, чому так сталося? Втіш моє розбите серце мудрою відповіддю. Чому ти не зажив слави мудрого князя, який не буде навмання вирушати у похід? Чому не слухав мудрої ради? Споконвіку наші предки поважали віщування, завжди підкорялися законам...
- Мотиви туги і страждань у збірці “Зів’яле листя” V варіант Се розлука моя, невтишима тоска Се любов моя плаче так гірко. І. Франко Розтанув сніг, сонце лагідно посміхнулося до землі потягнулися до весняної блакиті неба біло-блакитні пелюстки перших квіток. Буйно зазеленіли дерева, зашепотіло їхнє листя про світлі мрії, про сподівання радісного життя. Так і юність-весна людського життя – поспішає назустріч...
- На крилах лебедів материнства. Твір за творчістю В. А. Симонєнка В. А. Симоненко – поет прекрасної, але трагічної долі. Він прагнув сказати правду про свій час і про себе, розвінчати добу сталінського культу, відродити загальнолюдські моральні й духовні цінності. Його творчість була теплим подихом вітру після важкої крижаної зими, першою ластівкою, що, на жаль, не принесла з собою весни. В....
- Мотив туги за Батьківщиною у творчості Є. Маланюка Представник абсолютно нової генерації, поет-воїн, незрадливий лицар-патріот, Є. Маланюк увійшов в історію української літератури XX століття особливою силою слова, пристрасністю почуттів, сміливістю зображення навколишньої дійсності. Видатного поета читає не одне покоління, і кожне розуміє його по-своєму, визначає те, що найбільше хвилює у свій час. Це можна сказати і про Євгена...
- Вірш М. Ю. Лермонтова “Ні, не тебе так палко я люблю…” На тлі глибокої внутрішньої боротьби між двома протилежними стихіями – небом і землею, перехід від Безус ловного визнання пріоритету першого над другим через осмислення їх рівноправності, до радісного відчуттю можливості їх примирення, їх злиття, синтезу між ними, – такий був важкий шлях життя і творчості М. Ю. Лермонтова. Ні, не...
- ПЕТРО ПАНЧ – Петро Йосипович Панченко Петро Панч – новеліст, повістяр і романіст, автор казок для, дітей. Свої перші твори опублікував тоді, коли йому було тридцять років, коли мав за плечима життєвий досвід. Народився він 4 липня 1891 року в місті Валках на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника, про яке він зворушливо написав у книзі...
- Мотиви туги і страждань у збірці “Зів’яле листя” Збірка поезій І. Франка “Зів’яле листя” створювалася більше десяти років і вийшла в світ у 1896 році. Вона складається з трьох частин, образно названих жмутками. Це лірична драма, в якій оспівуються глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. То були найтяжчі роки в житті поета. Він зазнав пекучих ударів з боку...
- Крик болю і туги за рідною Україною у поезії Павла Грабовського Сутність лірики талановитого українського поета Павла Грабовського, ім’ям якого пишається наша вітчизняна література, Іван Франко влучно передав словами: “Крик болю і туги за рідною Україною”. І, дійсно, коли читаєш щирі рядки, сповнені сердечного запалу, поєднаного з невимовним сумом, зримо відчуваєш муки поета-патріота, відірваного на довгі десятиріччя від рідної землі, її...