Жили-Минулого чоловік і дружина. Чоловіка кликали Хомой. Хоме усе здається, що дружині будинку легко управлятися з господарством, у теплі так під дахом. А він цілими днями те оре, то дрова рубає. Говорить він дружині:
- Ось що, дружина, мабуть-но тепер ти орати, а з господарством будинку і я впораюся.
Дружина у відповідь:
- Я піду, тільки ти всі домашні справи справ до мого приходу: пекти перетопи, корів подій, хліб спечи так ячмінь
Змели. Ось отут сметана - масло збий, курей випусти, так дивися, щоб шуліка курчат не відніс, поросяти нагодуй... Та за дитиною дивися, щоб не плакав. Та пішла у поле орати. Їй що, знай собі оре. Хома став господарювати, а сам думає: "Багато ж вона мені роботи залишила, за що прийнятися, щоб усе встигнути?" Затопив пекти, подоїв корову. Дивиться, часу багато пройшло, сонце вже високо. Давай скоріше тісто місити. Побрав діжу із грубки, поставив на крамницю - отут згадав про курей. Побіг у хлів, пустив курей у хату, насипав зерна, і дверей залишив відкритими. А коли ж масло збивати і ячмінь молоти? Придумав Хома: горщик зі сметаною поклав у гаманець. Поки буде зерно молоти, масло саме зіб'ється. Отут дитина у колисці заплакав. Він його качати. А потім прив'язав мотузку - одним кінцем до колиски, інших - до своєї ноги й пішов у сіни зерно на ручному жернове молоти. Крутить жернов, ногою колиску качає, у кошеле на спині масло збивається. Усі начебто добре. Раптом у хаті кури закудахтали, дитина закричала. Кинувся Хома у хату, спіткнувся про поріг, упав і всю сметану на себе пролив. Мотузка за ногу зачепилася, він смикнув за неї - колиска перевернулася, дитина на підлогу впав, розбився й пущі колишнього плаче. Зовсім розгубився Хома. А весь переполох у хаті порося наробило.
Забіг він у відкриті двері, діжу звалив із крамниці, кури перелякалися - у піч пострибали - так і згоріли у печі, на гарячих вугіллях. Схопив Хома дитини, заколисує його, а сам увесь у сметані. Інші діти по кутах розбіглися, хто куди.
- Авой-Виття-Виття, - голосить Хома, - що я наробив? Як я дружині покаджу: дитину расшиб, сметану пролив, ячмінь не змолов, кури згоріли, тісто порося з'їло! Що робити мені, бідолашному? А дружина ось-ось обідати прийде!
Подивився у вікно: тесть іде, уже у дворі! Він скоріше на полати, дітям карає:
- Скажіть дідусеві, що батько й мати у поле пішли, орати.
Дідусь прийшов, діти йому так і сказали, як батько велів. Дідусь усім гостинці роздає:
- Це тобі, це тобі, це дайте матері, а ось це батькові. Хочеться Хоме подивитися, що тесть йому приніс, та ще боїться - раптом діти його гостинець з'їдять? Вовтузився, вовтузився на полатях і звалився звідти. Тесть говорить:
- Авой-Виття-Виття, Хома-Зятюшка, що з тобою?
- Ой, тестюшка дорогою, і не запитуй: залишився я будинку за господарку, так усі не так зробив, - і розповідає він тестеві, що наробив.
- А я прийшов тебе, зятюшка, на весілля кликати!
- Ну, раз прийшов, так треба йти. Збігай-но за матір'ю, - говорить він старшому синові.
Приходить господарка з поля, запитує:
- Де обід?
- Ох, жінка, ще запитуєш про обід! Усе у мене не так: дитину расшиб, кури згоріли, тісто свиня з'їла, сметану пролив... Так що й говорити - не залишуся я більше за господарку, сама господарюй.
- Так я й знала, що нічого у тебе не вийде!
- А панотець прийшов нас на весілля запрошувати, треба піти!- Хома вже про всі свої нещастя забув.
Абияк прибрали, пішли на весілля. А там тільки ще
Гості з'їжджаються, весілля на завтра призначена. А сьогодні субота - треба
Баню перетопити, так дров немає. Запитують:
- Хто поїде у ліс за дровами? Хома кричить першим:
- Я!
Ну що ж, дали йому гарний коня, побрав він сокира й поїхала. Вибрав у лісі дерево потовще так достовірніше й давай рубати. Думає: у яку б сторону його звалити? Думав, думав і розв'язав звалити дерево прямо на дугу - легше буде на віз навалювати. Тюкав, тюкав полудня, нарешті звалив дерево. Упало воно на дугу, а у коня й ноги у сторони роз'їхалися, вона й не дихає вже.
- Що ж це я знову накоїв!
Сіл на пень і давай плакати. Проплакав до самого вечора. А будинку вже давно баню перетопили, попарилися, помилися, говорять:
- Щось зятя Хоми довго немає?
Пішли шукати. Приходять у ліс, а він сидить на пні, сльозами заливається.
- Що ти плачеш? - запитують у нього.
Він і слова сказати не може, тільки схлипує.
- Перестань, поїдемо додому!
Посадили його на віз і повезли. Приїхали додому. Весілля вже у розпалі. Вівцю зарізали. Треба б для гостей м'ясо зварити.
- Хто буде м'ясо варити?
Хома знову вискочив раніше всіх:
- Я буду варити!
- Ну, вари.
Зварив він м'ясо у дворі у великому казані, направився до будинку, а собаки оточили його, гавкають. Він кинув їм один шматок,
Другий - так усе м'ясо й розкидав, а собаки усе гавкають. Він і суп їм виплеснув:
"Нате, їжте, тільки відв'яжіться від мене!" Та прийшов додому з порожнім казаном.
- А, зять Хома, уже зварив м'ясо? Де ж воно?
- Не запитуйте - собаки як напали на мене так загавкали, так я їм усе м'ясо й скормив, а під кінець і суп вилив!
- Авой-Виття-Виття, зять Хома, що ти знову наробив! Чим же ми гостей пригощати будемо?
Посадили його на копицю осоки у городі й говорять:
- Сиди отут і у хату не будь!
Але не сидиться Хоме, приходить у хату, сідає на крамницю серед гостей, як ні у чому не бувало. Хазяїн говорить:
- Хто піде за квасом? Бочка у коморі коштує. Хома отут як отут:
- Я піду!
- Ну, раз підеш, так іди. Ось цебро.
Побрав Хома цебро, пішов у комору, витягся затичку, квас тече у цебро. Собаки знову на нього загавкали, він і запустив у них затичкою! Квас уже через край ллється, а бочку заткнути нема чим. Що робити? Сунув Хома у отвір палець, заткнув бочку. Коштує, чекає, коли прийдуть за ним. Палець розпухнув, хоч варта кричи! А хазяїн чекає, коли Хома принесе квасу для гостей. Чекали, чекали, нарешті пішли за ним. Приходять, а Хома коштує у бочки й пританцьовує: палець не може витягтися. Довелося бочку розбити. Говорять Хоме:
- Щоб більше у хаті не показувався! Вистачить із нас твоїх вигадок! Забрався Хома на дах, заглядає у віддушину, що на весіллі робиться.
А віддушина була більша, усі краї у густій сажі, Хома разом із пластівцями сажі й звалився зі стелі. Наречену й усіх гостей перебруднив.
- Ох, зять Хома, що ти ще придумав, усе весілля зіпсував! Знову його посадили на осоку й сказали:
- Щоб більше з місця не зрушився! Забрався Хома у сіно й заснув-утомився бідолаха.
Гості припозднились, стали їх на ніч залишати. Пішла сліпа баба постельники сіном набивати й не помітила, як Хома потихеньку у постельник заліз. Послали гостям на підлозі, лягли вони покотом спати. А Хома те одного щипне, то іншого штовхне.
Гості думають, що хтось із них у темряві пустує, почали один одного винити. Один говорить:
- Що ти пинаешься? Іншої говорить:
- Ні, це ти штовхнув!
Стали дивитися постелі, розпороли постельник, а там Хома. Батько й говорить дочки:
- Вези скоріше свого Хому додому, якщо прагнеш, щоб він живий залишився! Посадили Хому на віз, повезли додому, і гості поїхали додому. На цьому скінчилося весілля, отут і казці кінець.