Посіяли одного разу ведмідь, вовк і лисиця жито. Поспіло жито. Стисли вони її й звезли у клуню. Просушили снопи, сталі молотити. А лисиця піднялася на колосники, нібито притримує їх, а сама ні-ні та й скине колосник те вовкові, то ведмедеві на голову. Говорять вони лисиці:
- Тримай, кума-лиса, колосники гарненько, щоб не падали! Лисиці відповідає:
- Уж я так намагаюся, так намагаюся, так вони не тримаються! А сама навмисно по жердинці роняє.
Обмолотили ведмідь і вовк жито. Вийшло три купи: у купі поменше - зерно, у середній купі - полова, а у найбільший - солома. Стали ділити врожай. Лисиці говорить:
- Давайте так поділимо: меншому - маленьку купу, середньому - середню, великому - більшу.
Так і зробили. Лисицям дісталося зерно, вовкові полова, а ведмедеві солома. Стали вони молоти. У лисиці жернов стукає, а у вовка й ведмедя тихесенько шарудить. Вовк із ведмедем і запитують:
- Чому у тебе, кума-лиса, жернов стукає, а у нас тільки шарудить? Лисиця говорить:
- Я як молоти початку, підсипала піску, тому жернов у мене й стукає. Підсипали вовк і ведмідь піску - і у них жернова застукали. Змололи вони всі й прийнялися кашу варити. Варять, варять, у лисиці каша біла й пихкає, а у вовка з ведмедем чорна й не пихкає. Запитують вони у лисиці:
- Чому у тебе каша біла й пихкає, а у нас така чорна й не пихкає? Дай спробувати твоєї каші.
- Ні, спершу я вашої спробую.
Побрала лисиця небагато каші у вовка й ведмедя, поклала непомітно у свій казан, скраю, і говорить:
- Із цього, із цього краю пробуйте! Спробував ведмідь, говорить:
- Твоя каша не краще моєї. Ведмідь-Те своєї каші покуштував! Спробував вовк:
- Хрін редьки не солодше. Йому теж своя каша дісталася.
- А чому у тебе каша білій? - не вгамовують вовк і ведмідь. Лисиця відповідає:
- Я борошно у проточній воді тримала, того й кашабелей. Зібрали вовк і ведмідь полову й солому, вилучили у річку - у них плином усі й віднесло.
Ось як їхня кума-лиса обдурила.