Капітан Копейкин герой “Повести про капітана Копейкине” у поемі Н. В. Гоголя “Мертві душі”
“Повість про капітана Копейкине” існує в трьох основних редакціях; у сучасних виданнях друкується друга, не пропущена цензурою. Фольклорне джерело образа К. К.- цикл розбійницьких пісень про злодія Копейкине, особливо “Копейкин зі Степаном на Волзі”. Можливі літературні джерела – “Вадим” М. Ю. Лермонтова, “Дубровский” і ” Капітанська дочка ” А. С. Пушкіна. Метафоричний зміст образа К. К. укладений в імені, що реалізує прислів’я: “життя – копійка” (порівн. у первісній редакції: “усе звикло, знаєте, до распускной
Хоча К. К. формально не пов’язаний з іншими персонажами поеми, проте асоціативно образ К. К. звернений до Чичикову (“лицаря копійки”) – теж розбійникові, що грабує скарбницю. Оповідання поштмейстера про К. К. викликаний розгубленістю “батьків міста” перед аферою Чичикова й слухами про його розбійницьке минуле. Із Чичиковим К. К. також зв’язує дух авантюризму й загальне прагнення знайти життєве благополуччя “багатством несправедливим”. Нарешті, найголовніший символ поеми – “копійка”.
К. К.- учасник війни 1812р., інвалід; під Червоним або Лейпцигом йому відірвало руку й ногу. К. К. приїжджає в Петербург із метою виклопотати пенсію, тому що, за його словами, “жиз-нию жертвував, проливав кров”. Міністр, “генерал-аншеф”, пообіцяв днями вирішити його питання. К. К. розраховуючи на швидке одержання грошей, що спокушає спокусами Петербурга, “казкової Шехерезадой”, улаштовує гульба. Тим часом у приймальні міністра пенсію йому не призначають, “підносять усе те саме блюдо: “завтра””. К. К. бунтує, внаслідок чого за наказом міністра його відправляють за казенний рахунок на місце проживання. Тоді К. К. стає отаманом зграї розбійників у рязанських лісах (друга й третя редакції). У первісній редакції “Повести”, поверх того, К. К. грабує винятково казенне майно, збиває капітал і біжить у Сполучені Штати, звідки пише покаянний лист государеві із проханням помилувати його товаришів. Государ виявляється великодушним: велить не переслідувати винних і, виправляючи недогляд своїх чиновників, засновує інвалідний капітал, що гарантує поліпшення життя поранених
Образ К. К. двойствен у Гоголя. З одного боку, чиновно-поліцейська Росія, бездушний бюрократичний Петербург мають намір без жалості знищити К. К., як роздавили вони Башмачкина, Пискарева, Поприщина; “злочинна байдужість столиці перетворилася захисника батьківщини в отамана розбійницької зграї” (В. Маркович). Петербург зближається з біблійним Вавилоном, погрязшем у гріхах, ідолопоклонстві, забутті заповідей (Е. Смирнова), звучить тема прийдешньої відплати (порівн. з Башмачкиним, що зриває шинелі в епілозі). Разом з тим К. К. аж ніяк не пасивний: подібно Поприщину, він вимагає миттєвого виконання своєї егоїстичної претензії
Але якщо в подібній ситуації Башмачкин кінчає смертю, а Поприщин божевіллям, те К. До вибирає бунт проти держави як вихід із соціального тупика. Розбоєм К. К. прагне досягти соціальної справедливості. Різкий супротивник бунту, Гоголь знижує образ К. К., виділяючи в ньому хлестаковско-ноздревскую стихію. К. К. одержимо страстями заздрості й гніву: він їсть “огірок солоний так хліба на два гроші”, а в ресторані “котлетки із трюфелями”, арбуз-громадище, диліжанс такої, шукає дурня, який би заплатив сто рублів (порівн. хлестаковский “у сімсот рублів кавун”). Ці страсті породжені головною пристрастю – до копійки, перед нею неспроможний і герой 1812 г.
Страсті гублять душу К. К. Хаотичному, що бунтує, що дробить мир К. К. протистоїть утопічний образ мудрого й милостивого государя-миротворця, якої хотів би бачити його Гоголь, що писав в “Обраних місцях з переписки із друзями”: “Влада государя явище безглузде, якщо він не відчує, що повинен бути образом Божиим на землі”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)