“Камінний Господар”

Навесні 1912 року Леся Українка закінчила драму “Камінний господар” – поряд з “Лісовою піснею” найвище втілення її поетичної і драматургічної майстерності, геніальний твір на поширену в світовій літературі тему про спокусника жінок дон Жуана. “Боже, прости і помилуй!-іронічно писала поетеса в листі до А. Кримського,- я написала дон Жуана! Отого-таки самого, “всесвітнього і світового”, не давши йому навіть ніякого псевдоніма” .

У Лесі Українки був сумнів, чи пощастило їй втілити в художніх образах весь свій задум, написати

драму, яка зайняла б почесне місце в ряді безсмертних творів на донжуанівську тему. Вона побоювалася за можливий неуспіх свого творіння. Побоювалась не стільки за себе, скільки за престиж української літератури. З цього приводу поетеса писала сестрі: “…Краще почути осуд про рукопис і здержатись від друкування, ніж видрукувати невдалу річ та ще з такою відповідальною темою! – се ж неслава не стільки для мене, а для нашої літератури взагалі,- скажуть: “Ну, вже розігнались хохли з дон Жуаном, за 300 літ уперше, та й то недотепно…” .

Тема дон Жуана протягом трьохсот років привертала до себе

увагу видатних митців світової літератури й музики. На основі іспанських середньовічних легенд 1610 року з’явилася комедія Тірсо де Моліна “Севільський спокусник, або Кам’яний гість”. Ця п’єса стала першоджерелом наступних обробок донжуанів-ської теми. В другій половині XVІІ століття відомо кілька творів про дон Жуана.

Серед сценаріїв “соттесііа сІеН’агіе”, зібраних невідомим актором наприкінці XVІІ століття, є обробка популярного вже на той час сюжету “Кам’яний гість”. Уявлення про образ спокусника маємо з сценарію із збірника графа Казамарчано 2. Італійський герой народної комедії Дон Джованні Теноріо виступає швидше як гвалтівник і насильник, ніж як облесник і спокусник. Так він поводиться з донною Анною, Розеттою. Дон Джованні легко умовляє рибачку Тісбу. Доля дон Жуана визначена згори – він провалюється в пекло.

Критика не раз відзначала, що “Камінний господар” Лесі Українки – цілком оригінальний твір, який по-новому трактує донжуанівську тему. По суті ж, писав Павло Аптокольський, Леся Українка полемізує з усією традицією донжуанізму, викликає на змагання і Пушкіна, і Байроиа, і Моцарта, і багатьох інших…. Лише в окремих деталях той або інший образ Лесі Українки перекликається з подібними образами у творах її попередників. Так, наприклад, слуга дон Жуана в численних обробках теми зветься то Лепорелло, то Полічінелла, то Сгана-рель. У виборі імені слуги Леся Українка пішла за Мольєром. Донна Анна, на відміну від багатьох попередників, у Лесі Українки не дочка, а наречена і дружина Командора, як у драмі Пушкіна. Ясна річ, що зовнішні рамки донжуанівського сюжету в творі Лесі Українки дотримані, хоч і в найзагальніших рисах. Та суть сюжетних збігів у даному разі найменше визначає наслідування, хоч би й у деталях.

Поклавши в основу свого “Камінного господаря” образ “всесвітнього і світового” дон Жуана, Леся Українка, як це неодноразово зустрічається в її творах на всесвітньовідомі сюжети і теми, головну увагу приділяє персонажу, який досі у письменників залишався на другому плані і мав підпорядковане значення. Вона сказала своє слово не про “камінного гостя”, а про “камінного господаря”. У відповідності з цим переміщенням наголосу на тему влади в центрі драми Лесі Українки став не дон Жуан, а донна Анна.

Леся Українка працювала над драмою недовго, але надзвичайно напружено й інтенсивно. “Хтось дійсно,- писала вона в листі до О. Кобилянської,- тії працював дні і ночі, працював з гарячкою в крові, а скінчивши, хорував, певно, більше, ніж хорують жінки після породу, а прийшовши ледве не ледве до здоров’я, працював знову над уже скінченою драмою – знає хтось для чого?-щоб зробити її короткою (вона була чи не вдвічі довша, ніж тепер), щоб сконцентрувати її стиль, наче якусь сильну есенцію, зробити його лаконічним, як написи на базальті, увільнити його від ліричної млявості та розволіклості (комусь все здається, що він на те дуже хорує!), уняти сюжет в короткі епергічиі риси, дати йому щось “камінного”. Я не люблю багато мережання та візерунків на статуях, а ся драма повинна була нагадувати про скульптурну групу – такий був мій замір, а про виконання судити не можу” ‘.

Розвиток сюжету твору підпорядковано єдиній ідеї, з граничною чіткістю сформульованій в словах поетеси: “…Драма… зветься “Камінний господар”, бо ідея її – перемога камінного, консервативного принципу, втіленого в Командорі, над роздвоєною душею гордої, егоїстичної жінки донни Анни, а через неї і над дон Жуаном, “лицарем волі” 2.

Експозицією драми є зустріч і розмова Анни з Долорес на севільському кладовищі. Тут ми дізнаємося, що Анна виходить заміж за Командора, а Долорес вірно й безнадійно кохає дон Жуана, з яким її заручили ще тоді, як вона “жила у маминій надії”. З розмови Анни і Долорес вимальовуються минулі успіхи дон Жуана у жінок. В стислому переліку проходять перед нами циганка, що “покинула свій табір і за море з ним утекла”, мореска, яка “отруїла брата для дон Жуана”, а “потім… пішла в черниці”, інфанта, через яку дон Жуан зазнав баніції, тобто офіційного вигнання, толедська рабинівна, що “віри зреклась для нього”, а потім втопилась, “щонайсвятіша абатиса, внука самого інквізитора”, яка пізнініе “держала таверну для контрабандистів”, а також дружина алькальда. У першій редакції твору Долорес ще згадувала “дочку сіндака”, “купцівну з Ганзи”. Таким чином, дон Жуан постає як герой численних любовних пригод. Та тут же виникає питання – чи тільки любовних утіх шукали з ним жінки, коли вони жертвували своїм безпечним становищем, звичаями свого народу, повагою рідних? І як при всіх цих пригодах дон Жуан лишається вірним нареченим Долорес?! В експозиції вирисовуються і характери Долорес та Анни. Долорес – страдниця, якій не збуваються ні сни, ні мрії. Анна, здавалось би, легко дістає в житті все, що, па думку інших, мало б становити її щастя. Насправді ж вона має свої мрії, а одруження з Командором є лише засобом для здійснення їх:

Ні, командор мій – то сама гора, а лицаря щаслицого немає ніде на світі.

Уже в експозиції визначено й поняття-символи, навколо яких розвиватимуться наступні події і основний конфлікт. Це мрія Анни про орлине гніздо на неприступній скелі, мотив камінної гори як запоруки того, що на ній вона збудує своє щастя. І це ж каміння тисне груди Долорес. Боротьба за щастя одної буде загибеллю мрій другої. Так уже тут переплітаються життєві долі двох подруг.

Експозиція непомітно переростає в зав’язку, бо в ній уже підготовлено все для розвитку дії, яка й починається з появи дон Жуана. У першому ж акті ми знайомимося з Командором, що відзначається суворим, але зичливим спокоєм. Тут, на севільському кладовищі, зустрілися всі персонажі драми. Бракує лише батьків донни Анни, роль яких у творі суто службова, та оточення Командора, якому належить сказати своє слово пізніше, коли дія досягне апогею і наближатиметься до розв’язки. Щоправда, в наступному акті з’явиться ще донна Соль, але в остаточному варіанті твору її роль стала також, по суті, службовою.

Дальше розгортання сюжету йде в основному шляхом розвитку двох конфліктів. Перший з них заснований на суперечності між анархічним прагненням дон Жуана до незалежності і його почуттям до Анни, другий – на суперечності ідеї анархічної волі, яку проголошує дон Жуан і яка виявляється потім просто облудою, і камінним принципом Командора, що поступово поширюється на Анну, а через неї й на дон Жуана.

З експозиції ми знаємо про Командора (до його появи в творі) лише те, що він принесе донні Анні “шану, належну ко-маидоровій дружині”, хоч не матиме відповідної щирої любові з її боку, бо мрії Анни не зупиняються на Командорові. Він для неї лише підпора, основа для здійснення її далекосяжних планів. Отже, Командор уже в експозиції виступає як майбутнє знаряддя в руках донни Анни, так би мовити, її жертва.

Характеристику Командора маємо в ремарці поетеси: Командор наближається повагом, він “поважний і здержаний”, “з великою гідністю носить свій білий командорський плащ”. До того ж, він “не дуже молодий” – “літ за ЗО” ‘, як зазначалося в первісній редакції драми.