Ідея Командора – Камінного господаря

Перші репліки Командора говорять про його цілковиту підпорядкованість звичаям,, всьому тому, що укладається в одне слово – етикет. У розмові Командор не балакучий, його мова сповнена гідності й виявляє людину холодної, розважної вдачі, і разом з тим благородної у своїй поведінці. Про це свідчать і його стислі репліки, і скромне уміння до часу не розкривати своїх майбутніх вчинків, тим більше, що ними він має на меті зробити приємність донні Анні. Та Командор – раб звичаїв, і навіть там, де йому здається, що він іншим надає повну волю, тим самим

він уже мимохіть їх утискує. Так, наприклад, не позбавлене значущості, просто-таки зловісної, його перше слово про волю. Командор не мав і гадки, щоб на наступному балі Анна могла одягти маску. Він про це не говорить їй через те, що “не хтів стісняти” її волі. Командор – людина пряма, він впевнений у тому, що поважає й оберігає волю Анни. І ця суперечність між суб’єктивними намірами Командора і його принципами тут же таки розкривається в словах Долорес про боязнь найменшого примусу з боку того, хто Анну “прив’яже ще не такими путами до себе”.

Командорові доводиться слово за словом викладати свої

принципи – змертвілі, закам янілі принципи королівського двору, від яких він не вільний і рабом яких став. З Анною зв’язує його “бог і право”. “Ми станемо обоє під одно ярмо”,- говорить Командор у чернетці драми. Командор визнає лише такий шлюб, коли обоє в ньому впевнені одне в одному до кінця. Щоб не порушити цього принципу, він ладен повернути своє слово, бо після присяги не буде вороття. І хоч Анна хоче збути це жартом ‘, страшне майбутнє, заковане в присягу, не зможе стати легшим від урочистих слів Командора про велику любов: “То не любов, що присяги боїться”.

Анну ці слова не обходять. І нона тут же вслід за сентенцією Командора стверджує це повторенням раніше сказаного в розмові з Долорес:

Ну, я ж тобі казала – він гора!

За хвилину образ “гори” набуває епітетичної окреслеиості. Анна може покластись на Командора, “як на камінну гору!”. В її устах це звучить порівнянням Командора з горою, на якій легше буде звити орлине гніздо з лицарем, гідним її.

Командор не розуміє двозначності в цих словах Анни, він бачить у них лише ствердження його вірності й уміння захистити майбутню дружину від усього лихого. Його запевнення:

Я вам докажу, що ви не помиляєтесь,-

Набуває неусвідомленої значущості – “камінна гора” визначить і поведінку Анни і зміст її дальшого життя: Командор залишиться вірним своєму звичаю, і камінна гора розчавить Анну. В первісній редакції твору в цьому місці короткій ремарці “Всі троє виходять” передувала розгорнута ремарка, в якій підкреслювалося пряме значення щойно сказаних слів Анни: “подає Анні руку, щоб вести її, вона приймає “.

В епізоді з перловим вінцем Командор відіграє підпорядковану роль, хоч у поєдинку двох воль (Анни і Командора) він гідно зберігає свою вищість.

Коректність Командора виявляється у сцені після пісні дон Жуана. Командор незадоволений, розсерджений недоречним, на його думку, “приспівом” до пісні, але висловлює це лише одним-двома реченнями, які не перешкоджають дальшим розвагам і в той же час дають можливість показати контраст між веселоща-

У первісній редакції Анна вбачала тут нагоду підкреслити, що Командорові чужі почуття сміху й веселощів:

Боже, як поважно берете ви дівочі наші жарти. ми, в яких зросла Анна, такими природними в південному місті, і холодною замкнутістю Командора.

Слід відзначити, що в первісній редакції твору в цьому місці між нареченими відбувався чималий діалог, в якому Командор дивувався поведінці Анни. Знову йшла мова про дане слово і про те, що Анна поки що вільна. Командор радив їй зважати на людське око, на поговір. Це підкреслювалося і в ремарках авторки, у вигуках

Ви не легковажте

Людського поговору. Хто панує,

Той мусить уважать на суд людський.

В моєму ж роді лицарі – без страху,

А дами – без догани,- тим то завжди

Сей білий плащ нам припадав по праву

Його збруднила б щонайменша пляма,

І ми се пам’ятаємо.

Командор все більше й точніше окреслює обов’язки Анни і, як видно з діалога, Анна цілком розуміє і приймає їх. У первісній редакції твору Командор в деяких сценах виступає при-чіпливим старіючим парубком, надоїдливим із своїми поняттями честі. Кінець розмови Анни й Командора нагадує якусь угоду між двома договірними сторонами, майже змовниками.

Викресливши цей діалог, Леся Українка уникла здрібнення образу донни Анни, а водночас і Командора.

Для характеристики витримки Командора і вміння уникати при гостях можливості скандалу показова його розмова з дон Жуаном, якого він побачив на колінах перед Анною. В останній редакції драми ця сцена займає якихось 15-20 рядків, з них Командорові належить менше половини. Дізнавшись про ім’я “мавританця”, він відмовляється від поєдинку з банітом, бо цього не дозволяє його становище.

Командор змінюється, коли він залишається наодинці з Анною. Це підкреслено й ремаркою: “зміняє спокійний тон на грізний”. Та досить кількох слів Анни, щоб заспокоїти, принаймні, обеззброїти Командора, який впевнений у ній. Вона легко може все пояснити різницею між севільським і кастильським етикетом. Обурення Командора знову викликане порушенням звичаїв, з яким він ніколи не замириться.

У первісній редакції ця думка була висловлена більшою кількістю слів і реплік. Присутня при розмові донна Соль вважала, що дон Жуан за свою появу на бенкеті повинен бути покараним. Командор пояснював відмову битися на поєдинку з дон Жуаном:

Якщо він був колись в лицарськім стані, то в сей момент покараний він досить.

В наступній розмові з Анною, що кінчилася порозумінням, Командор виявляє почуття кохання, може навіть захоплення майбутньою дружиною.

А н н а. Ви ж командор!

Командор. Я жалую про се

Уперше, відколи здобув сеіі титул.

Леся Українка усунула і ці рядки. Без них Командор став вольовішим, справді “камінним”. Скоротивши цей епізод до мінімуму, викинувши всі домовляиня й застереження Командора, поетеса вже не мала потреби доводити його хоробрість, яку визнає дон Жуан у розмові з Сганарелло (первісний варіант імені слуги).

Найбільше уваги образові Командора Леся Українка приділяє у четвертій (за первісним задумом – п’ятій) дії. Перші яви цієї дії спочатку навіть складали окрему – третю – дію і передували останній розмові дон Жуана з Долорес. Долорес приходила до Анни й Командора просити, щоб вони допомогли їй побачитись з королем, до якого вона хотіла вдатися з проханням поновити дон Жуана в усіх правах іспанського гранда й лицаря. Командор відмовив їй, пославшись па те, що його високе становище не дозволяє просити в короля за сторонніх, і порадив Долорес зустрітися з королівськими придвірними у церкві. Так він мимоволі став причетним до морального самогубства Долорес. У дальшій роботі над драмою поетеса зрікається такого розуміння образу Долорес, а заодно знімає й тінь, яка в зв’язку з цим лягала на Командора, а особливо на донну Анну. В остаточній редакції твору Командор залишається і вільно й мимоволі чесним до кінця – чесним у своїх власних поняттях честі й гідності Командора.

У п’ятій дії в перших репліках Командор, обстоюючи свої звичаї, одноманітний, педантичний. Набридлива нудота його застережень і додержання етикету досі здебільшого виявлялися у відкинутих уривках первісної редакції. Камінний тягар звичок, носієм яких є Командор, у всій силі виявляється у драмі вперше в п’ятій дії, тут розкривається суть кам’яної в’язниці, в яку, погодившись на шлюб з Командором, добровільно замкнула себе донна Анна.

У первісній редакції твору Командор у цій сцені був втіленням жорстокості й крайньої обмеженості, поєднаної з пихою і хвалькуватістю. Він домігся вигнання з королівського двору пажа, бо той вчасно не подав донні Анні хусточки; наказав замінити дуенью, яка на часинку залишила Анну саму в домі. Командор вичитував Анні за те, що вона дозволила собі прийняти в своїй господі знайомого, який зріс у її батьківському домі. Командор бундючний, щонайменший натяк на недостатню увагу до нього при дворі (як ось епізод з пажем) сприймав як образу власної гідності. Він хвалився тим, що може підняти проти короля всіх лицарів. Нарешті, Командор до неможливого причіпливий, коли докоряв Анні:

Уклін придворний у вас не досить церемоніальний.

Ясна річ, що після такої характеристики Командора Анна не змогла б чистосердечно піти на те, щоб рука в руку з ним осягнути кам’яне верхів’я і збудувати там своє “гніздо орлине”. Вона могла пристати на це тільки з якихось підступних розрахунків.

Леся Українка рішуче підмовилася від такої характеристики Командора й Анни. її Командор – людина благородної вдачі, по-своєму невільник звичаїв, яким служить. Це з великою силою звучить у словах Командора в розмові з донною Анною, так подібних до тих, що ми наводили раніше з відкинутого епізоду первісної редакції тексту:


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ідея Командора – Камінного господаря

Categories: Шкільні твори

Links