Калина (твір – оповідання)
“Без верби й калини – немає будинку”, – усім відоме українське народне прислів’я, що фактично визначає сутність буття українського народу. Здавна символом рідної землі, дівочої краси була саме калина, що оспівана не в одній українській пісні, навіть російська Народна пісня оповідає про ” калинку-малинці”.
У дворі в моїх дідуся й бабусі ростуть кілька кущів калини. Навесні вони прикрашають квітами наш двір і будинок, пестять око, а взимку бабуся готовить із калини напій, що лікує, зігріває й бадьорить. Саме про неї, про калину,
Бабуся говорила, що з давніх часів на весіллі перед нареченим і нареченою ставили букети червоної калини з ягодами на щастя, добробуту й любові. Ягодами калини наряджали весільний коровай. А коли виходила заміж моя бабуся, то їй у вінок дівчини також вплітали калину. Українські господарки прикрашали свої будинки, улаштовуючи червоні грона в куті, як оберіг від злих парфумів і помислів і человеческой заздрості
Мій дідусь, копаючи людям колодязі у дворах (так на життя заробляв), рекомендував завжди саджати калину біля нього. Тому що в народі існує думка: якщо біля колодязя росте калина, там і вода чистіше й смачніше. А ще дід стежить і контролює момент цвітіння калини, тому що це означає, що настав час висаджувати гарбуз, кукурудзу й огірки
(1 votes, average: 5.00 out of 5)