Снігур на горобині (твір-оповідання за даним сюжетом)

Я люблю птахів, із задоволенням спостерігаю за ними. Найбільше мені подобаються снігурі – казково красиві птахи. Якось побачив снігурів на горобині, І мені спало на думку зробити власного снігура і причепити його на гілочку. Що ж І цього вийде? Стояла глибока осінь. Листя майже облетіло. Стих пташиний хор. Раніше в кронах дерев, що ростуть на проспекті, птахи улаштовували розспіви, радували перехожих своїм гомоном. А зараз на проспекті переважають гудки та шум автомобілів і брязкіт трамваїв.

Недалеко від нашої семиповерхівки росте розкішна

горобина. Вона давно вже

Скинула листя, і лише соковиті пишні грона ягід полум’яніють у сонячні та хмурі дні.

Одного разу, повертаючись зі школи, я звернув увагу на нашу горобину. З кро ни дерева чувся звук, схожий на стогін, паче кликали на допомогу. Тихенько-‘Я хенько я пішов на цей звук, і мені відкрилася незвичайна картина: гілки горобини були вкриті казковими птахами, що сиділи нерухомо, наче заворожені. Поважні, надуті, з яскраво-червоними грудками, у синювато-чорних капелюшках, з бліЯ кучими чорними крилами, інші – з сірувато-блакитними грудками, вони майжі причарували мене. Я впізнав у цих ошатних

птахах снігурів. Батько колись розио” відав, що святкове оперення зовсім не гармонує з вдачею цих малорухомих, ЛЯ кливих і нетовариських птахів.

Коли я підійшов ближче, снігурі знялись і полетіли. Додому я повернувся понурий і збентежений.

– Щось трапилося? – запитав дідусь. – Кажи, допоможу.

– Та ні, нічого. Снігурів налякав, – додав я. – А вони такі красиві!

– Ми, Олеже, зараз свого снігура зробимо.

Після вечері ми з дідусем засіли в його кімнаті. Він чудовий різьбяр і тонкощі: свого ремесла вчить мене. Ми разом зробили дерев’яного снігура. Я розмалюна птаха у святкові кольори, подивився на цього красеня і сказав:

– Діду, а давай повісимо снігура на гілочку отієї горобини, що росте біля Щ динку на проспекті.

– Ну що ж, спробуй. Заодно можеш поспостерігати, як справжні снігурі ші ставляться до твого, штучного.

Ну й дідусь у мене! Вигадає щось, запропонує, і я вже спокій втратив.

Не став я чекати наступного дня. Увечері вийшов з дому. Падав перший сніг, повільно, наче неохоче. Було тихо. Зрідка проносилися автомобілі. Я підійшов я горобини і повісив на гілочку нашого з дідусем птаха. Зітхнув і повернувся дЯ дому.

За кілька днів, проходячи повз горобину, я зупинився. На верхній гілці, саме над тією, де “сидів” мій снігур, я знову побачив зграйку ошатних птахів. Однії із них стрімко підлетів до мого, дзьобнув й гайнув до своїх. Знайомився, чи щЛ Я вирішив почекати, що ж ще вони зроблять? Не дочекався і пішов додому. МІЙ дерев’яний снігур, зроблений з такою любов’ю разом з дідусем, буде вірним горЯ бині і привертатиме увагу і перехожих, і птахів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Снігур на горобині (твір-оповідання за даним сюжетом)

Categories: Шкільні твори

Links