КАЛЬДЕРОН ДЕ ЛА БАРКА, Педро
(1600 – 1681)
КАЛЬДЕРОН ДЕ ЛА БАРКА, Педро (Calderon de la Ваrса, Pedro – 17.01.1600, Мадрид – 25.05. 1681, там само) – іспанський драматург.
Життя найвидатнішого барочного драматурга Іспанії Педро Кальдерона де ла Барки Енао де ла Барреда-і-Ріаньо (таким є повне прізвище Кальдерона де ла Барки), здавалось би, дуже далеке від того, що відобразилось у його художніх творах. Він належав до давнього, але збіднілого дворянського роду. Навчався в єзуїтській колегії та Саламанкському університеті, де вивчав громадянське та канонічне право. У 1619-1623 pp. звернувся
Після смерті своєї коханої та неповнолітнього сина Кальдерон де ла Барка, глибоко релігійна людина, став священиком, придворним капеланом і настоятелем кафедральної церкви св. Петра в Мадриді. Як придворний капелан, він був тісно пов’язаний із королівським двором і найвищою знаттю Іспанії. Глибокий знавець метафізики, історії, римського права, моральної та догматичної
Як драматург, Кальдерон де ла Барка належить до національної драматургічної школи Л. де Веги. Його творчість розвивалась у двох напрямах. Він писав релігійно-фантастичні п’єси – такі, як “Чистилище святого Патріка”, “Поклоніння хресту”, і п’єси реальні – “комедії плаща та шпаги”, “драми честі”, історичні. Проте не слід протиставляти його реальні п’єси та п’єси реально-фантастичні, оскільки між ними існує внутрішній взаємозв’язок. Драматургія Кальдерона де ла Барки побудована на протиставленні звичайного та виняткового, світла та тіні, земного та небесного. Останній великий представник іспанської літератури “золотого віку”, котрий підсумував трьохсотлітній ідейний розвиток Іспанії, Кальдерон де ла Барка був перш за все художником-мислителем, котрий намагався знайти філософську концепцію буття.
У період “учнівства” (приблизно до 1625 р.) Кальдерон де ла Барка під впливом Л. де Веги створив “комедії плаща та шпаги”: “Кохання, честь і влада” (“Amor, honor у poder”, 1623; вид. 1637), “Удаваний звіздар” (“El astrologo fingido”, 1624; вид. 1637), “Гра кохання та долі” (“Lances de amorу fortuna”, 1625; вид. 1636) та ін. Ці комедії грунтуються на кількох сюжетних схемах, які лише варіюються в деталях. Відомий іспанський критик М. Менендес-і-Пелайо встановив ці схеми:
1. У місто прибуває молодий дворянин, найчастіше – це солдат, який воював у Фландрії, а тепер повернувся на батьківщину, іноді – студент. Трапляється, що він приїжджає у справах, пов’язаних із якимось позовом. В одному варіанті герой мав у цьому місті кохану, в іншому – він, прибувши у місто, закохується і розпочинає любовну інтригу.
2. Сюжет комедії вибудовується на випадках і непорозуміннях. Інколи молодий дворянин гадає, що за час його відсутності дама йому зрадила. Він ревнує і дорікає їй, і за цим його застає батько чи брат. Дама змушена втікати з дому, знаходить притулок у подруги чи в того самого кавалера, який по-лицарськи оберігає її честь.
3. З головною інтригою комедії переплітаються інші. Брат дами, котрий грає роль її пильного сторожа, сам буває закоханим і є учасником іншої любовної історії. Після ряду подій, спричинених грою випадковостей, усе закінчується щасливим шлюбом.
4. Дещо іншою стає інтрига, коли кавалер, приїхавши у місто, вперше знайомиться з дамою. У такій ситуації ініціатива часто за дамою, але й тут велику роль відіграють випадок і збіг обставин.
Звичайно, ці схеми Кальдерон де ла Барка розвивав і вдосконалював, але їхні загальні контури є саме такими. Драматург ніби розв’язує різними способами одну і ту саму задачу, і цікавість комедії полягає в тому, якими оригінальними ходами та новими варіантами здивує він цього разу. Зображення іспанського любовного побуту відрізняється у Кальдерона де ла Барки від того, яким його змальовували Л. де Вега та Т. де Моліна. Поле дії їхніх комедій – уся Іспанія, причому, все вирішує перш за все воля, винахідливість, енергія дійових осіб. Натомість Кальдерон де ла Барка замикає дію у межі одного чи кількох дворянських інтер’єрів, лише зрідка виводячи своїх героїв на вулицю. При цьому він тісно пов’язує дію комедії з домом, у якому мешкають персонажі, потаємною кімнатою, речами, на кшталт замаскованої шафи, яка дозволяє проникати з однієї кімнати в іншу. Саме ці конкретні умови та речі створюють непорозуміння, плутанину, помилки.
Внутрішньо змінюються герої комедії. Жінки в комедіях Л. де Веги та Т. де Моліни відважно йшли у широкий світ і енергійно боролися за своє щастя, а героїні Кальдерона де ла Барки більш пасивні. Єдине, що вони можуть собі дозволити, – це зав’язати роман з молодим постояльцем, котрий зупинився у їхньому домі, а єдиною їхньою турботою є збереження своєї честі.
До найзначніших п’єс Кальдерона де ла Барки належать драматизовані “житія святих” і філософські п’єси.
У них відобразилося уявлення про людину, притаманне епосі бароко: демонічний розбійник, який чинить жорстокі злочини, і праведник, який присвятив себе Богу, людина високих духовних поривань. Він утілює той позитивний ідеал, який підказувала епоха. Такий позитивний ідеал Кальдерон де ла Барка змалював у драмі “Стійкий принц” (“El principe constante”, 1628-1629, вид. 1636). Ця п’єса – не що інше, як драматизоване “житіє”: принц Фернандо потрапив у полон до невірних. Йому пропонують свободу, але натомість ціле місто повинно перейти під панування мусульман – і Фернандо відмовляється від свободи, купленої за таку ціну.
Принц Фернандо – людина, котра страждає за ідею і гине за неї. Але образ героя та патріота у драмі Кальдерона де ла Барки ускладнений рисами смирення й аскетичної зневаги до плоті. Цей ідеал підказаний Кальдерону де ла Барке не лише християнським ученням, а й філософією стоїцизму, яка складала одну із основ його світогляду.
Якщо у центрі драми “Стійкий принц” – образ святого подвижника, то в п’єсі “Поклоніння хресту” (“La devocien de la cruz”, 1630- 1632) змальована демонічна особистість, яка вибрала шлях зла. Герой драми Еусебіо вбиває на дуелі брата своєї коханої, стає розбійником і займається грабунком. Він проникає у монастир, де перебуває Юлія, його кохана, і домагається її, не здогадуючись про те, що це – його сестра. Але душу Еусебіо рятує те, що він шанує хрест: він бачить на грудях Юлії хрест, і це втримує його від кровозмішення. Те, що Еусебіо зберіг десь у глибині душі віру в добро, допомогло йому покаятися і стати на шлях порятунку.
Нарешті, третя драма – “Чистилище святого Патріка” (“El purgatorio de san Patricio”, 1634) – наче синтезує зміст перших двох. Після аварії корабля на ірландському узбережжі опиняються дві людини – святий Патрік і Людовіко Еніо, який учинив упродовж життя страшні злочини. П’єса побудована на прямому зіставленні святого подвижника та демонічного розбійника, котрий урешті-решт обирає шлях добра.
Проте Кальдерон де ла Барка як видатний художник не обмежується вираженням аскетичної ідеї. Він протиставляє цій ідеї життя. Приміром, у “Стійкому принці” Кальдерон де ла Барка об’єднує історію святого подвижника з історією суто світського характеру – змальовує кохання принцеси Фенікс до мавританського полководця Мулея, а також уводить образ блазня, солдата Бріто. У п’єсі “Поклоніння хресту “тверезу, скептичну ноту привносять недалекі розумом селяни – Хіль і Менга. Те саме стосується і п’єси “Чудодійний маг” (“El magico prodigioso”, 1637), присвяченої зародженню християнства та його зіткненню з ін-шим великим світоглядом старого світу – язичництвом.
Центральним твором Кальдерона де ла Барки стала філософська драма “Життя – це сон” (“La vida es sueno”, 1635), у якій драматургу з надзвичайною глибиною вдалося виразити не лише особистий світогляд, а й світогляд усієї епохи, яку він представляв. Концепція Кальдерона де ла Барки полемічно протистоїть концепції життя, яку розвивали художники Ренесансу.
Дія п’єси відбувається у католицькій Польщі, жодного реального уявлення про яку тогочасний іспанець не міг мати. Перенісши дію у Польщу і зробивши одного із персонажів герцогом Московським, Кальдерон де ла Барка звільнив себе від необхідності дотримуватися історичної точності. Зміст і стиль твору не лише пояснює життя, а й надає йому смислового символічного освітлення.
Король Польщі Басіліо – астролог і маг – дізнався на підставі невідпорного пророцтва, що його син стане зрадником і тираном, посягне на життя батька і принесе державі великі біди. Турбуючись про інтереси імперії та вітчизни, Басіліо, який вірив у пророцтва, вчинив зі своїм сином жорстоко – ув’язнив у вежі і скував ланцюгами. Для Сехісмундо вежа повинна бути і колискою, і могилою. Сехісмундо – людина “природна”. Він скутий і морально, оскільки залежить від природи, від своїх пристрастей. Сам герой називає себе поєднанням людини та звіра. Людиною він є тому, що мислить, тому що допитливий і звертається до неба із запитаннями, а звіром – тому, що є рабом своєї тваринної природи. Знаменитий монолог Сехісмундо у першій сцені першого акту – результат глибокої думки:
Як у розпачі безумній
Клекочу, немов Везувій,
Серце вирвав би з грудей!
Де ж тут правда? Розум де?
Де закон, що ставить міру?
Щоб людині – ні, не вірю! –
Господь Бог того не дав,
Що так щедро дарував
Річці й рибі, птиці й звіру?!
(Пер. М. Лукаша)
Рух сюжету пов’язаний із тим, що Басіліо засумнівався і вирішив перевірити пророцтво. Сехісмундо напоїли сон-зіллям, сплячого перенесли у палац і, коли він проснувся, оголосили принцом. Потрапивши у палац, герой перетворився з раба в тирана, ставши символом тиранічного правителя: він викидає слугу через вікно, погрожує батькові тощо. Коли Сехісмундо знову прокидається у в’язниці, йому повідомляють, що все, що трапилося з ним у палаці, було сном. Але герой наділений розумом, і логіка його міркувань така: те, що трапилося у палаці, нічим не відрізняється від того, що відбувається у в’язниці. І якщо його життя у палаці було сном, значить, все наше життя є сном. Сон – це щось проминуще. Сехісмундо пробудився від сну, в якому він був принцом, але він не пробудився від сну життя. Усе – ілюзія та міраж. Під впливом цієї думки розпочинається переродження Сехісмундо. У п’єсі виражена утопічна ідея самовиховання принца. В останній дії трагедії правитель Сехісмундо діє мудро, доброзичливо. Він переміг свої пристрасті, і тепер влада належить не лише йому, оскільки він – знаряддя Бога. Таким чином Кальдерон де ла Барка розвиває у п’єсі думку, що заради марнославного та дріб’язкового земного життя не слід відмовлятися від вічного життя.
Окрім комедій, у розділ побутового театру Кальдерона де ла Барки входять і його “драми честі”, Драматург написав кілька таких драм. Як і в Л. де Веги, у них змальована зрада дружини і те, як чоловік карає зрадницю, повертаючи честь сім’ї. Найвідоміші з них – “Лікар своєї честі” (“Е1 medico de su honra”, 1633-1635), “За приховану образу прихована помста” (“A secreto agravio secreta venganza”, 1635), “Художник своєї ганьби” (“El pintor de su deshonra”, 1650). Відтворюючи у цих п’єсах одну і ту саму ситуацію, Кальдерон де ла Барка змальовує різні людські типи, різні психологічні стосунки між подружжям, варіює розвиток сюжету.
Кальдерон де ла Барка брав сюжети не лише з історії Іспанії, а й з історії інших країн, як, приміром, у драмі “Єресь в Англії” (“La cisma de Inglaterra”, 1633), яка присвячена пануванню англійського короля Генріха VIII та початку Реформації у цій країні. Щодо п’єс на тему іспанської історії, слід виокремити драми “Кохання після смерті” (“Amor despues de la muerte”, прибл. 1633), у якій два плани, дві сюжетні лінії – лицарське кохання мавра Альваро Тусані до красуні-мавританки Клари Малек і повстання морісків Альпухари, придушене іспанцями, “Облога Бреди” (“El sitio de Breda”, 1625) – про облогу голландської фортеці у північному Брабанті. Третя історична п’єса Кальдерона де ла Барки, присвячена епосі Філіппа II, – “Саламейський алькальд” (“El Alcalde deZalamea”, 1640-1645). Сюжет “Саламейського алькальда” грунтується на тому, що дворянин-капітан дон Альваро де Атайда викрав і збезчестив дочку селянина Педро Креспо, а Педро Креспо, ставши алькальдом, засудив і стратив кривдника.
В останній період свого життя Кальдерон де ла Барка писав лише “аутос сакраменталес” – п’єси, які можна назвати богословськими трактатами у драматичній формі. Аутос – драматичну виставу, пов’язану з таїною причастя, яку розігрували на площах для простолюду, Кальдерон де ла Барка реформував і надав їй богословсько-схоластичного характеру. Одне із найвідоміших філософських аутос драматурга – “Великий театр світу” (“El gran teatro del mundo”). Окрім філософських, Кальдерон де ла Барка писав аутос на міфологічні сюжети з теологічним тлумаченням, на теми Старого Заповіту, на легендарні й історичні сюжети, надихнути притчами з Євангелія.
Творчість Кальдерона де ла Барки має своєрідну цілісність і загалом подає глибоку концепцію взаємовідносин людини і суспільних умов. Сам погляд на людину та її можливості відрізняє Кальдерона де ла Барку від письменників Відродження. Він невипадково висуває як одну із найголовніших тем тему ревнощів і підозри. Усвідомлення складності та суперечливості людини складає одну із основ світогляду Кальдерона де ла Барки.
У його п’єсах дія розгортається динамічно та бурхливо, стихія життя штовхає його героїв на злочини і порушення існуючих законів. Водночас драматург вибудовує свої п’єси раціоналістично, досягає симетрії, з математичною точністю розгортаючи інтригу та ведучи її до гармонійного фіналу. Відомий дослідник Х. М. де Коссіо зауважив, що інтелектуалізм і раціоналізм Кальдерона де ла Барки містяться не лише в інтелектуальних і філософських монологах його персонажів, а й у зображенні пристрастей. Майстерність іспанського драматурга вражаюча, вона зорієнтована на вираження барокової концепції життя. Динаміка життя, її хисткість і дисгармонія відтінюються стійким порядком і величчю.
В Україні до творчості Кальдерона де ла Барки вперше звернувся І. Франко, зробивши сценічний варіант п’єси під назвою “Війт заламейський” для Руського народного театру у Львові (пост. 1895 р.). У театрах України йшли вистави за п’єсами Кальдерона де ла Барки: “Дама-невидимка” (Дніпропетровськ, Донецьк), “З коханням не жартують” (Запоріжжя, Львів, Черкаси та ін.), “Сам у себе під вартою” (Черкаси). Оперу на сюжет п’єси Кальдерона де ла Барки “Життя – це сон” написав український композитор П. Сениця. Окремі твори Кальдерона де ла Барки переклали О. Мокровольський, Д. Павличко, М. Лукаш, М. Литвинець, С. Борщевський та ін.
За А. Штейном
(2 votes, average: 3.00 out of 5)