ЙОСА БУСОН
(1716 – 1783)
ЙОСА БУСОН (автонім: Танігуті – 1716, с. Кема поблизу Осаки – 25.11.1783, Кіото) – японський поет і художник.
Про життя Йоса Бусона відомо дуже мало, особливо про юність. З тих чи інших причин він замовчував деякі обставини свого життя і лише за досить скупими, сказаними мимохідь зауваженнями в його листах можна висловити ті чи інші здогади. Сім’я Йоса Бусона, судячи з усього, жила в достатку. Батько був чимось на кшталт сільського старости. Матір походила з містечка Йоса, можливо, саме тому згодом поет назвався Йоса Бусоном.
У дитинстві Йоса Бусон здобув добру освіту, він читав китайських і японських класиків, навчався живопису. Припускають, що Йоса Бусон рано втратив батьків. У 17-19 років він покинув Едо, і відтоді у рідні місця ніколи не повертався. Ностальгійним почуттям пронизані більшість хоку Йоса Бусона, особливо поетичний цикл “Весняний вітерець над дамбою Кема”. Одна
Приїхавши в Едо, щоби навчатися живопису та поезії, Йоса Бусон незабаром став представником поетичної школи “Опівнічна альтанка” (“Яхантьо”), керівник якої, Хаяно Хадзін, був продовжувачем поетичної лінії Мацуо Басьо. У цей час по цілій країні поширився рух за “повернення до Басьо”, і школа Хадзіна відіграла в цьому русі чи не основну роль.
Після смерті Хадзіна Йоса Бусон покинув Едо і близько 10 років провів у мандрах. Він то жив у свого приятеля поета Ганто у містечку Юкі, то блукав районом Тохоку, то, намагаючись повторити шлях Басьо, мандрував Північчю. Йоса Бусон не залишив детальних подорожніх щоденників, але багато вражень зафіксовані в есе (“хайбун”), які він написав і тоді, і пізніше. У 1753 р. Йоса Бусон перебрався в Кіото, де і жив до самої смерті.
У Кіото Йоса Бусон незабаром став однією із центральних постатей у середовищі художників-інтелектуалів. Друзі Йоса Бусона були водночас і вченими, і філософами, і літераторами. Іноді їх називали дилетантами. Далекі від усіх суспільних рухів, вони намагалися, порвавши зв’язки зі світом, віднайти свободу духу у світі мистецтва. Справжній “інтелектуал” (“бундзін”) – це людина, яка не перебуває на службі, живе вільно і займається мистецтвом, причому обізнана водночас із п’ятьма видами мистецтва – музикою, віршами, прозою, каліграфією і живописом. Творячи невимушено, вони приховували за зовнішньою простотою і свободою самовираження, за гаданою ефемерністю їхньої творчості доведений до досконалості професіоналізм. Збираючись разом, вони пили вино, милувалися красою пейзажів, писали вірші, “розважалися тушшю”.
У 43 роки Йоса Бусон одружився, у нього народилася дочка Куно. Значна кількість замовлень давала змогу Йоса Бусону жити в достатку, і весь цей час вірші були для нього додатковим заняттям. Тільки після 50 років поезія поступово посіла в його житті місце тотожне живопису. У 1770 p., тобто за 15 років до смерті, Йоса Бусона було оголошено спадкоємцем Хадзіна, і він очолив школу “Опівнічна альтанка”.
Останні 15 років життя стали для Йоса Бусона одночасно і найважчими через різноманітні сімейні негаразди та хвороби, але також найпліднішими у творчому плані. Із 1780 р. він майже не вставав з ліжка. 24 жовтня 1783 р. Йоса Бусон попросив одного зі своїх улюблених учнів записати свої останні тривірші:
Вивільга.
Чи не так співала вона колись
В домі Ван Вея?
З білої сливи
Тепер для мене розпочинається
Кожен світанок.
Українською мовою окремі вірші Йоса Бусона переклав І. Бондаренко.
О. Карпенко
(2 votes, average: 4.00 out of 5)