Изовражение російського барства в повісті А. С. Пушкіна “Дубровский”
Троекуров – “стародавній росіянин пан”, відставний генерал-аншеф – перший, з ким ми знайомимося, читаючи добуток. Кирила Петрович багатий і знатний, має зв’язки й велика вага в
Губерніях, де перебуває його маєток. Він з дитинства розпещений “усім, що тільки оточувало його”, звик потурати “всетм поривам палкої своєї вдачі”. Сусіди раді догоджати найменшим його примхам і розділяти його “буйні звеселяння”.
Описуючи цього богатого поміщика-кріпосника, Пушкіна підкреслює його безмежну владу над людьми. “Із
У Кирилы Петровича була краща в окрузі псарня. Він пишався “цим прекрасним закладом” і ніколи не пропускав нагоди похвастатися їм перед своїми гістьми. Дубровский небагато заздрив йому й помітив якось, що навряд чи людям Троекурова життя таке ж, як собакам. На це один із псарів йому відповів, що: “…іншому й дворянинові не зле б проміняти садибу на будь-яку тутешню конурку”, натякаючи на скромний статок Дубровского. Це зауваження й послужило початком сварки. Троекуров, бажаючи помститися другові за виявлені їм почуття власного достоїнства й незалежність, вирішив відібрати в нього маєток, уважаючи, що “у тім-те й сила, щоб без усякого права відібрати”. І це Троекурову вдалося: засідатель Шабашкин з ретельністю (у надії на подяку-хабар) улаштував так, що виходило, начебто сіло Кистеневка здавна належало Троекурову, що “засідателя ні в гріш не ставить, справник у нього на посилках”. Це розуміли й дармоїди Троекурова, і селяни Дубровского, що не бажали “перейти у володіння Троекурову”. Автор підкреслює, що кистеневские селяни із самого початку були непримиренні у своєму відношенні до влади Троекурова. Вони не хотіли потрапити у володіння Кириле Петровичу: “У нього годиною й своїм погано доводиться, а дістануться чужі, так він з них не тільки шкурку, та й м’ясо^-те віддере”. Але Пушкін також говорить, що Троекуров володів і деякою шляхетністю. Він, наприклад, “від природи не був корисливий, бажання мести затягло його занадто далеко, совість його нарікала”. Він знав, у якому стані перебував товариш його молодості, перемога не радувала його, і він навіть вирішив помиритися із сусідом, повернувши йому стан. Але, побачивши Троекурова, Дубровский жахнувся й обурення, серце його не витримало, і він умер.
Феодальний самодур Троекуров – типовий представник російського барства. І, зображуючи його негативні якості й риси характеру, А. С. Пушкін виступає не проти поміщиків взагалі, а проти деспотичних самоправців, які “звикли давати повну волю всім поривам своєї вдачі й всіх витівок свого досить обмеженого розуму”.
Головний герой, Володимир Дубровский – також один із представників російського барства в повісті. У якімсь ступені він теж типовий представник свого стану, у Петербурзі він веде безтурботне життя, одержуючи пристойний зміст від батька, потурає своїм примхам. Він марнотратний і честолюбний, але пізніше, коли життя його міняється, ми бачимо, що Володимир успадкував характер свого батька, його рішучість, почуття власного достоїнства, незалежність. Він змушений був круто змінити своє життя, але багато в чому це був не його власний вибір, а підпорядкування обставинам. Пушкіна небагато ідеалізував свого героя, зобразивши його проводирем селян-повстанців і побудувавши відношення до нього селян на відданості. Поміщики в той час ще не переходили на сторону селян, що повстають проти феодальної сваволі. Владимир – захоплива, рвучка, жагуча натура, здатний на виняткові вчинки, але все-таки він – тимчасовий попутник селян, і в боротьбі не з державним устроєм у цілому, а зі зловживаннями поміщицькою владою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)