Іван Олексійович Бунін: віхи життєвого шляху
Іван Олексійович Бунін народився 10 (22) жовтня 1870 року у Воронежі в сім’ї орловських поміщиків Олексія Миколайовича та Людмили Олександрівни Буніна. Через чотири роки його батьки разом з дітьми переїхали в свій маєток Озерки на хуторі Бутирки Єлецького повіту Орловської губернії, де пройшло дитинство майбутнього письменника. Початкову освіту Бунін отримав будинку – його вчителем був студент Московського університету. У одинадцятирічному віці хлопчик поступив в перший клас Єлецької гімназії, але в 1886 році був відрахований з неї за неуспішність.
У цей же час відбувається його знайомство з Варварою Володимирівною Пащенко, любов до якої залишила глибокий слід у творчості письменника. Молоді люди прожили разом до 1894 року, однак їхній громадянський шлюб розпався, В. В. Пащенко виїхала і незабаром
У 1898 році Бунін одружився на актрисі Ганні Миколаївні Цакні, що стала матір’ю його єдиного сина. Однак цей шлюб не був вдалим: подружжя розлучилося через рік, а їх дитина померла в ранньому дитинстві. Новий етап творчої біографії письменника розпочався в 1900 році з виходу оповідання “Антонівські яблука”, визнаного вершинним досягненням прози початку століття. Наступні кілька ліг Бунін багато подорожував по Європі, здійснив поїздку на Кавказ. Його нестримно приваблював Схід, і в 1907 році він їде до Єгипту, відвідує Сирію і Палестину. Творчим підсумком цієї подорожі став цикл подорожніх нарисів “Тінь птахи” (1907-1911). Паломництву Буніна в країни Сходу передувала його одруження на Вірі Миколаївні Муромцева (цей шлюб був освячений церквою лише в 1922 році). До кінця першого десятиліття століття ім’я Буніна придбало широку популярність. У горьковському видавництві “Знання” виходить перша збірка творів Буніна в п’яти томах. Йому присуджують другий Пушкінську премію, письменника обирають почесним академіком Російської Академії наук. 1910 можна вважати початком періоду творчої зрілості Буніна. Видається його перша велика прозаїчна річ – “Село”. Повість викликала великий інтерес читачів і бурхливі суперечки критиків: у ній вперше було порушено теми, яких майже не стосувалася література попередньої пори. Зробивши разом з дружиною поїздку до Франції, Алжир, на Капрі, подорож до Єгипту і на Цейлон, він після повернення публікує повість “Суходіл”. Останнім переджовтневі десятиліття Буніним створені такі шедеври російської прози, як “Чаша життя”, “Пан із Сан-Франциско”, “Легке дихання”, “Сни Чанга”. Подією в культурному житті Росії став вихід у видавництві А. Ф. Маркса Повного зібрання творів Буніна (1915).
Жовтневий переворот Бунін пережив трагічно. Передчуття близької і неминучої катастрофи вилилося в духовний і творчу кризу. У 1920 році Бунін назавжди покинув Росію, несучи в серці нескінченно кохану і втрачену батьківщину.
Говорячи про емігрантське періоді життя Буніна, необхідно пам’ятати, що на чужину він потрапив уже сформованим художником з визначилися смаками та вподобаннями. У передреволюційної прозі письменника, як і в його поетичних творах, цілком чітко простежувалися основні теми і мотиви, особливості листи та форми всієї його творчості. Давно сформувалася і сама його особистість, пристрасність натури поєднувалася в ньому з аристократичною стриманістю, з дивним відчуттям міри, нетерпимістю до будь-якого роду позі і награнність. Бунін володів сильним характером і одночасно відрізнявся свавільної мінливістю настроїв. У російську закордонну культуру він вніс унікальну ауру останнього “сільського” дворянства з його підвищеною прихильністю роду, з його пам’яттю про життя попередніх поколінь, органічним почуттям єдності людини і природи. Разом з тим світовідчуття Буніна практично завжди була перейнята переживанням близького і неминучого розпаду цього укладу, його кінця. Звідси одвічне бу-нінское прагнення до подолання кордонів кола життя, вихід за визначене нею межі. Потреба духовного звільнення зробила самого письменника вічним волоцюгою, а його художній світ наповнила “легким диханням” самовідтворюватися життя.
Вся друга половина життя Буніна пройшла у Франції. У березні 1920 року письменник і його дружина, В. М. Муромцева-Буніна, опинилися в Парижі. Головні подорожі та пов’язані з ними зовнішні враження життя залишилися в минулому. Наступні три десятиліття Бунін провів у кропіткій і вимогливої роботі за письмовим столом. В еміграції він написав десять книг, що, втім, мало допомагало боротися з бідністю. Навіть співпраця письменника з ведучим “товстим” журналом російського зарубіжжя – “Сучасними записками” – не рятувало сім’ю Буніних від постійного безгрошів’я. Оселившись в Грассі, на півдні Франції, письменник знайшов якусь подобу власного будинку. На його скромної віллі “Жаннетта” зав’язувалася літературна дружба з новими людьми, в тому числі з молодими письменниками М. Алданова і Л. Зуров. Кілька років “Жаннетта” була притулком для Г. Н. Кузнецової, любов до якої надихнула Буніна на створення його кращою, як він сам неодноразово висловлювався, книги “Темні алеї”. У 1920-1930 роках поновилися старовинні знайомства Буніних – з письменниками Б. Зайцевим, В. Ходасевич, Г. Адамовичем, філософами Ф. Степуном, Л. Шестовим, Г. Федотовим. З тих видатних сучасників, що опинилися у Франції, Буніну не були близькі Д. Мережковський, 3. Гіппіус і А. Ремізов. У 1926 році Грасс відвідав один з найдорожчих Буніну друзів – С. Рахманінов, великий російський композитор, піаніст і диригент, духовна спорідненість з яким письменник особливо цінував.
У 1933 році Бунін стає першим російським письменником, удостоєним Нобелівської премії в галузі літератури – “за правдивий артистичний талант, з яким він відтворив у художній прозі типовий російський характер”. Настільки високе визнання письменник отримав після публікації книги “Життя Арсеньєва”, яка стала значною віхою літературного процесу XX століття. Недовгий період матеріального благополуччя був затьмарений для Буніна передчуттям нової історичної катастрофи – світової війни. Широко відомий факт затримання та принизливого обшуку письменника під час його поїздки через Німеччину. У 1940 році, після німецької окупації Франції, Бунін намагалися втекти з Грасса, але незабаром повернулися. Під час Другої світової війни, живучи в злиднях, у постійній тривозі за долю Росії, письменник звернувся до теми любові, написавши свою “Книгу підсумків” – “Темні алеї”. Першим виданням вона вийшла у 1943 році в Нью-Йорку, а через три роки з’явилося її розширене паризьке видання, визнане остаточним варіантом. В кінці 1940-х років Бунін переїхав з Грасса в Париж. На деякий час він зблизився з радянськими представниками у Франції, обговорювалася можливість видання творів Буніна в СРСР і навіть його повернення. Проте повернутися на батьківщину Бунін зрештою відмовився. Останні роки творчості письменник присвятив роботі над книгою “Спогади” і над так і залишилася незавершеною книгою про Чехова. 8 листопада 1953 Бунін помер в своїй паризькій квартирі і був похований російською кладовищі Сен-Женев’єв-де-Буа під Парижем.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)