Бунін Іван Олексійович: майстер російської реалістичної прози

И. А. Бунін є одним з найбільших майстрів російської реалістичної прози й видатним поетом. У пору творчого розквіту письменник-реаліст правдиво відбив темряву й відсталість старого села, створив багато своєрідних, що запам’ятовуються характерів російських селян. Проникливий погляд художника бачив неминуче руйнування й запустіння “дворянських гнізд”, настання буржуазних відносин, що проникали в Село. Антикапіталістичні викривальні настрої з великою силою виражені в добутках “Брати” і “Пан із Сан-Франциско”.

Значні

й інші Теми у творчості Буніна. Проникливо пише художник про чудесний дарунок любові, неповторно передає почуття нерозривного злиття людини із природою, відбиває найтонші рухи душі. Бунін досягає незвичайній виразності й барвистості літературної мови, прозорої ясності вірша й прози

Іван Олексійович Бунін народився 22 жовтня 1870 року у Воронежі, у сім’ї збіднілого поміщика. Батько його належав до стародавнього дворянського роду, з якого, за свідченням письменника, вийшло “чимало видатних діячів, як на поприще державному, так і в області мистецтва, де особливо відомі два поети початку минулого століття: Ганна

Буніна й Василь Жуковський – один з корифеїв російської літератури” ‘. Більшу роль у формуванні внутрішнього миру майбутнього письменника зіграла його мати, що любила російську літературу й передала цю любов синові

Дитинство і юність Буніна пройшли на хуторі Бутирки, Елецкого повіту, Орловської губернії. Учився він в Елецкой гімназії (біля чотирьох років), потім закінчував утворення будинку, під керівництвом старшого брата Юлія, висланого з Петербурга на батьківщину за участь у народовольческом русі. Читання добутків російських класиків, особливо Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, знайомство з революційно-демократичною критикою сприяло виникненню в майбутнього письменника прогресивних, демократичних настроїв. Навесні й улітку 1889 року Бунін побував у Харкові, потім у Криму, Смоленську, Вітебську, Москві, а в наступному, 1890 року відвідав могилу Тараса Григоровича Шевченко в Каневі. Про враження від своєї поїздки по Дніпру письменник згодом повідав в оповіданні “Козацьким ходом” (1898), зокрема про те, з яким нетерпінням він прагнув “побачити вічне пристановище того, хто так гаряче любив все це, хто втілив у своїх піснях всю красу своєї батьківщини разом із прикростями свого страждальницького життя”.

В 1891 році Бунін живе в Полтаві, служить у статистичному бюро, а потім у бібліотеці земської управи. З більшим інтересом він стежить за українською літературою, відвідує спектаклі трупи Саксаганського, захоплюється грою прославленої Марії Заньковецкой. У літні місяці письменник подорожує по містах, містечкам і селам України, відвідує Київ, Чиги-рин, Черкаси, Хорол, Миргород, Лубни, Дике Поле. Він багато ходить пішки, заводить знайомство із селянами, розмовляє з бандуристами й кобзарями. “Я в ті роки був закоханий у Малороссию, у її села й степи,- говорить Бунін,- жадібно шукав зближення з її народом, жадібно слухав пісні, душу його. Співав він найчастіше меланхолійно, як і личить синові степів… співав те гордо й строго, те із глибокою ніжністю”.

Великий життєвий і пісенно-історичний матеріал виносить Бунін із цих зустрічей і бесід. Українська тема згодом виразно зазвучить у його прозаїчні (“На край світла”, “Лірник Родіон”, “Суходіл”, “Лику”) і віршованих добутках

В 90-і роки Бунін листується й обмінюється книгами з Б. Д. Грінченко, намагається залучити його до участі у своїх починаннях на ниві народної освіти. Зближення в Орлі, Харкові й Полтаві з радикально настроєною інтелігенцією народницької користі багато в чому визначає ідейну спрямованість ранньої прози Буніна. Літературна діяльність И. А. Буніна починається наприкінці 80-х років минулого сторіччя. Його першим опублікованим добутком був вірш “Над могилою С. Я. Надсо-на” (1887). Потім з’явилися перші оповідання Буніна з життя знедолених російських селян (“Два мандрівники”, “Нефед-ка”). В 1891 році виходить перша книга віршів Буніна. Молодий письменник висвітлює важливі й злободенні питання життя російського села, малює безвихідну вбогість селянства (“Кастрюк”, “На чужій стороні”, “На хуторі”, “На Дінці” і ін.). Тема моральної відповідальності дворянської інтелігенції перед народом була поставлена в оповіданнях “Танька” (1893), “Вести з батьківщини” (1895). У багатьох добутках письменник показує запустіння дворянської садиби, здичавіння її останніх мешканців (“Байбаки”, “У поле”). В оповіданні “На край світла” (1894) Бунін малює епізоди переселення безземельних українських селян у далекий Уссурійський край, трагічні переживання переселенців у момент розлуки з рідними місцями, сльози дітей і гірких дум старих. Мальовничі фарби українського пейзажу, історичні аналоги, цитати з дум і пісень, елементи української лексики й характерні інтонації народного мовлення надають цьому невеликому оповіданню особливе зачарування, глибокий ліризм

Бунинские добутку 90-х років відрізняються демократизмом, знанням народного життя, зв’язком із традиціями російської реалістичної прози (Левітів, Н. Успенський, Чехов). У них позначився також вплив як радикальних, так і деяких слабких сторін народницької ідеології (зображення селян винятково покірними й страждаючими трудівниками, деяка ідеалізація “простоти й волі” сільського життя). В оповіданні “На дачі” відбилося короткочасне захоплення Буніна релігійно-моральною філософією Лева Толстого

В 1898 році Бунін попадає в Одесу, знайомить тут із групою журналістів і художників, часто відвідує це місто. Пейзаж, колорит і своєрідні характери місцевих жителів зарисовані їм у ряді добутків. Наприкінці 90-х років зміцнює дружба Буніна й Чехова. Вплив чеховської прози найбільше чітко позначається в таких ранніх оповіданнях Буніна, як “Учитель” і “На хуторі”; далі він усе виразніше виробляє власний стиль і манеру листа, відмінні від чеховських. За посередництвом Н. Д. Телешова Бунін входить у московське літературне об’єднання “Середовище” і стає його активним учасником, нерідко виступаючи на захист реалізму проти декадансу. Наприкінці 90-х років відбувається зближення Буніна з Горьким, що високо цінував талант молодого письменника “гарний, як матове срібло”, але часом і різко критиковали його, особливо в пору запеклих класових сутичок напередодні 1905 року, за аполітизм і “панську неврастенію”. Бунін досить дорожив увагою Горького, ще в 1900 році присвятив йому свою поему “Листопад” і незабаром став друкуватися в збірниках “Знання”.

Художня спадщина Буніна є надбанням російської культури. Особливу цінність мають реалістичні добутки письменника з народного життя, його оповідання й повести, його проникливе оспівування цінності людської любові й краси природи рідного краю. Важлива для нас і висока поетична культура Буніна, володіння скарбами російського мовлення, пластична сила й високий ліризм його художніх образів, досконалість і отточенность форми його добутків


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Бунін Іван Олексійович: майстер російської реалістичної прози

Categories: Нові твори

Links