Iван Франко – ЗАЄЦЬ ТА ЇЖАК
Їжак стояв собі коло дверей своєї нори, заклав лапки за пояс, виставив ніс на теплий вітер та й мугикав собі стиха пісеньку – чи гарну, чи погану, кому яке до того діло? Як знає, так і співає.
Мугикав собі тихенько, а далі подумав:
“Поки там моя жінка миє дітей та дає їм свіжі сорочечки, дай лишень піду я трохи в поле, пройдуся та й на свої буряки подивлюся, чи добрі виросли”.
Буряки були недалеко від його хати. їжак брав їх, скільки йому треба було на страву для своєї родини, а тому говорив завжди “мої буряки”. Ну, добре. Обережно
Побачивши Зайця, їжак привітав його чемненько. Та Заєць був собі великий панич і дуже горда штука. Він не відповів на їжакове привітання, а тільки глянув на нього дуже звисока й озвався:
– Ого, а ти чого так рано ось тут по полі волочишся?
– Погуляти вийшов,- відповів їжак.
– Погуляти? – зареготав Заєць.- А я думаю, що з твоїми кривими ногами краще було б лежати, ніж на прогулянку лазити.
Ця насмішка дуже розсердила
– Ти, певно, думаєш,- каже їжак до Зайця,- що ти своїми довгими лапами швидше побіжиш?
– Авжеж,- відповів Заєць.
– Можемо спробувати,- мовив їжак.- Ану, побиймося об заклад, побачиш, чи я тебе не пережену.
– Це вже сміх людям сказати. Ти своїми кривульками випередиш мене? – сміявся Заєць.
– Ну, про мене, спробуймо, коли тобі охота.
– Гаразд! – відповідає Заєць.- Давай руку. А тепер біжім.
– Ну, ну, чого так поспішати,- відповів їжак.- Треба наперед піти додому, трішки поснідати, а через півгодинки я повернусь на оце місце.
Заєць не мав нічого проти, бо і йому хотілось перед тим похрумати свіжої капусти. А їжак тим часом поплентався додому.
Приходить їжак додому і каже до своєї жінки:
– Жінко, збирайся швиденько, підеш зо мною в поле.
– А чого мені в поле? – питає їжачиха.
– Знаєш, я з Зайцем маємо бігати наввипередки.
– Чи ти, чоловіче, з глузду зїхав? – скрикнула їжачиха.- Ти з Зайцем хочеш наввипередки бігати?
– Авжеж хочу. І ти мусиш мені допомогти. Що мала їжачиха робити? Зібралася й пішла з чоловіком.
А дорогою їжак і мовить до неї:
– Бачиш оцю довгу ниву? Тут мають бути наші перегони. Заєць бігтиме одною борозною, а я другою. Відтіля, з гори, починаємо бігти. Отже, ти стань собі ось тут, у борозні, і коли Заєць прибіжить сюди, то ти підведи голову та й крикни: “А я вже тут!”
Так, розмовляючи, вони прийшли на умовлену ниву.
Їжак поставив свою жінку на її місце, а сам пішов борозною на другий кінець.
Приходить, а Заєць уже там.
– Ну, що ж, біжімо? – питає Заєць.- Ну, раз… два…
Один став в одну борозну, другий – у другу.
Заєць крикнув “три” і рушив сам, як вихор, нивою.
А їжак пробіг, може, з три кроки, потім притаївся у борозні і повернув назад на своє перше місце. А Заєць біжить щосили. Та коли добіг на кінець ниви, аж тут їжакова жінка з другої борозни кричить йому назустріч:
– А я вже тут!
Заєць тільки очі витріщив з дива: йому і в голову не прийшло, що це не той їжак, бо, знаєте, їжак і їжачиха однаковісінькі на вигляд.
– А це ж як могло статись? – скрикнув Заєць.- Біжім ще раз, назад!
І, не передихнувши добре, він вихором полетів нивою, поклавши вуха на спину. їжачиха лишилася спокійнісінько на своїм місці. А коли Заєць добіг на другий кінець ниви, то там їжак йому назустріч:
– А я вже тут!
Розлютився Заєць. Що за диво? Щоб кривоногий їжак мене випередив? І, не тямлячи себе з досади, крикнув:
– Ану, ще раз біжім!
– Про мене Семене,- мовив їжак,- біжім хоч десять разів, мені байдуже.
Побіг Заєць, а знизу знову чує:
– Я вже тут!
Біжать ще раз угору – знов те саме. Так він, бідолаха, бігав, бігав аж сімдесят і три рази туди й назад, а їжак кожного разу був “уже тут”. Чи Заєць добіжить до одного краю ниви, чи до другого, все чує одно: “Я вже тут”. А сімдесят четвертий раз Заєць не добіг. Саме на середині ниви впав на землю і сконав на місці.
А їжак гукнув на свою жінку, і обоє пішли, радіючи, додому. І живуть, мабуть, і досі, коли не померли.
Після того ввесь заячий рід зарікся бігати наввипередки з їжаками.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)