Іван Франко – Малий Мирон IV

А вже найбiльша була бiда Мироновi з тим мисленням! Не вмiв мислити, та й годi. Що тiльки, бувало, скаже, все якесь не таке, як треба, все мати або хто-будь другий каже йому:

– Та чому ти, тумане вiсiмнацятий, не помислиш уперед, що маєш казати, а так бовтаєш, як той рибак бовтом бовтає!

I що вже бiдний Мирон не намучився, щоб вимислити, а потiм сказати щось розумного, – нi, не можна, та й годi. Бiдний Мирон прийшов до того переконання, що вiн не вмiє мислити!

Ото раз сидить уся родина при обiдi довкола великого стiльця насеред хати. Мати подає капусту.

Капуста добра, з салом, ще й крупами засипана. Всi їдять її мовчки. Малий Мирон укусив разiв зо два, а далi задивився на те, що так тихо стало в хатi, нiхто й слова не скаже. Нi вiдси нi вiдти здається йому, що власне тепер йому випадає щось сказати. Але що би тут такого? Треба наперед розмислити, а то всi будуть смiятися, ще й мама насварять. Що би тут сказати? I малий Мирон зачинає мислити.

Ложка, як нiс її вiд рота до миски, так-таки застигла в повiтрi враз iз рукою. Очi недвижне вперлися в пустий простiр, а далi мимовiльно зупинилися на образi матерi божої, що висiв на стiнi; губи тiльки рушаються, мов щось шепчуть.

Слуги побачили

се, ззирнулися помiж собою, трунули одно друге лiктями, а дiвка-служниця шепнула навiть до старого Iвана.

– Ану, вiн зараз якусь дурницю вистрiлить.

– Ба, не знати, – почав звiльна Мирон, – чому тото свята матiнка дивиться, дивиться, а капусти не їсть?..

Бiдний Мирон, хоть i як мучився, не мiг нiчого лiпшого придумати, може, для того, що його насилу заставляли думати “так, як люди”.

Смiх, регiт, звичайна нагана матерi враз iз “туманом вiсiмнацятим” – бiдний Мирон заплакав.

– Та що ж, коли я не вмiю мислити так, як люди! – сказав вiн, обтираючи сльози.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Іван Франко – Малий Мирон IV

Categories: Нові твори

Links