Іван Брюховецький в романі “Чорна рада. Хроніка 1663 року” П. Куліша
За історичними даними, уперше ім’ я Брюховецького згадується як Іванець, що свідчить про його низьке походження і становище слуги при Б. Хмельницькому. Брюховецькйй став довіреною особою Юрася Хмельницького, який послав Його на Запорожжя, щоб прихилити ниаовців заволодіти булавою І. Виговського. Але Брюховецькйй залишився на Січі і завоював авторитет серед козаків з власною метою – стати гетьманом. Він прихилив до себе козацьку голоту, прикидаючись ненависником панства і багатства.
Восени 1659 року І. Брюховецькйй стає кошовим гетьманом
Обраний гетьманом Лівобережної України після Ніжинської Чорної ради Іван Брюховецькйй протримався при владі п’ять років. Щоб утвердити свій статус, у вересні 1665 року він прибув у Москву, особисто
Усе це призвело до втрати популярності Брюховецького у. народу. Проти нього почалося повстання під проводом гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка з метою об’єднання України. Тоді, щоб повернути прихильність народу, Брюховецькйй звинувачує Росію в усіх українських бідах. Як наслідок – князь Ромодановський рушив з величезними військовими силами проти нього, але Брюховецькйй бою не прийняв і почав панічно відступати.
Гетьман Дорошенко надіслав Врюховецькому листа, в якому вимагав зректися гетьманства. Брюховецькйй почав готуватися до братовбивчої війни з військом Правобережної України. Але кровопролиття вдалося уникнути завдяки тому, що козаки Брюховецького самовільно перейшли на бік Дорошенка, а зрадливого гетьмана вбили.
У романі Куліша гетьман Іван Брюховецький постає політичним авантюристом і безчесною людиною. Фальш Брюховецького письменник розкриває через деталі побуту й одяг гетьмана, який, поки привертав до себе голоту, ходив у старій свитці та стоптаних чоботях, з яких пальці вилазили, а після Чорної ради з’являється у голубому жупані та сап’янцях.
Автор з неприязню ставиться до Брюховецького та його прибічників, говорячи про них так: “Мізерна пиха розвелась усюди по гетьманщині. Почали знатні козаки жити на лядський кшталт із великої розкоші. І вже байдуже їм старосвітські співи… Запобігаючи, царської ласки, кожен себе глядить, аби йому було добре. О, неситая жадоба старшинування! Гнешся ти перед усякою поганню вдуту, аби тільки верховодити над іншими”.