Історії “Тижня” Василя Гайдебурова: хроніка цензурних переслідувань

Після смерті Павла Олександровича Гайдебурова редактором-видавцем “Тижня” і “Книжок “Тижня”” з 1894 року стало його син – Василь Павлович Гайдебуров, юрист, який закінчив Петербурзький університет і вже магістратуру за нього кафедри державного права, котрий у цей час штатним кандидатом при Кронштадтському військово-морському суді. Він став друкуватися з газети батька ще з гімназійних років і саме датував це 1883 роком. У. Гайдебуров виступав раз у раз як і поет, але з 1894 року стало активно займатися власної газетою, що вже пройшла

цей шлях завдовжки 28 років. Заснована міністром внутрішніх справ П. А. Валуевым як проурядову видання під маскою приватного, вона нас дуже швидко втратила читача і було куплена книгоиздателем і книгопродавцем У. Є. Генкелем, які віддали їх у розпорядження демократичних журналістів. Фактичні редактори “Тижня” М. З. Курочкін і далі Є. І. Конради-Бочечкарова перетворили газету, як відзначали цензори в 1870 року, в “центр крайнього, з так званого червоного напрями” у журналістиці. Адміністративні переслідування “Тижня” (навесні 1871 року його мала шість застережень і було двічі припинено на півроку –

найбільший термін, передбачений Тимчасовими правилами про пресу 1865 року) підірвали економічне становище газети, змусили у деяких ведучих співробітників залишити видання, і зміну їм настали інші, які спробували кілька знизити тон і більше тверезо оцінити можливості легальної газети в самодержавному державі. Таким редактором-видавцем “Тижня” став у 1876 року П. А. Гайдебуров. Втрату чіткості демократичного напрями швидко відзначила адміністрація. Виступаючи 7 серпня 1874 року в черговому засіданні Ради Головного управління справам друку, із членів його, Д. І. Каменський, говорив, що у виданні цієї газети треба відзначати два періоду. Перший – коли її видавав У. Генкель5 і коли він справді відрізнялася вкрай ганебним напрямом, і друге – коли він перейшов у власність Гайдебурова і, кинувши свої колишні замашки, стала більш-менш об’єктивної; замість шкідливої опозиції всієї діяльності уряду, як це було колись, газета залишилася тенденційної в тому сенсі, що таврувала деякі випадки із діяльності адміністрації або розділяла відомих її заходів. Каменському заперечував Ф. П. Еленев, стверджуючи, як колись традиції ще і газети утримує старе реноме і значення серед читаючої її молоді. Проте, втративши чіткість демократичної позиції, П. Гайдебуров тим щонайменше незалежності до середини 1880-х років прагнув зберігати опозиційний характер газети. Те, що Д. Каменський визначив як “викриття деяких випадків із діяльності адміністрації”, продовжувало викликати роздратування цензури, що вперто переслідувала “Тиждень”, прагнучи остаточно зломити опір її редактора-из дателя. Газета розбилася три місяці у грудні 1876 року (кілька місяців доти було заборонено її роздрібна продаж за передову статтю з № 118 за 1875 рік); газеті було винесено застереження в 1877 і 1878 роках; застереження було отримано та в 1879 року за статтю про судовий процес над У. Засулич. Це зупини ло П. Гайдебурова. До 1884 року газета, не викликала нарікань цензури; застереження цього року був останнім за його керівництва газетою. Проте П. А. Гайдебуров ризикнув надрукувати в “Книжках “Тижня”” шматки з статті Л. М. Толстого “Про голод”, яка, будучи набраної у випадку часопису “Питання філософії і психології”, викликала обурення московської цензури й арешт номери із статтею Толстого. Повністю стаття виявилася опублікованій вперше у Лондоні січні 1892 року, а перекладені вже з англійської уривки з неї передрукували “Московські відомості” як доказ пропаганди графом Толстим найрозгнузданішої соціалізму.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Історії “Тижня” Василя Гайдебурова: хроніка цензурних переслідувань

Categories: Твори з української літератури

Links