Історія створення поеми “Василь Теркин”
Час зберіг дивний документ того років – щоденниковий запис Бертольта Брехта, зроблену в дні разигравшейся на батьківщині Твардовского трагедії: “И день і ніч на засніжених полях під Смоленськом бушує бій за достоїнство людини”1. Як це просто й точно: “за достоїнство людини”.
Так трапилося, що повернення до Теркину збіглося із внутрішньою необхідністю написати про те, що раптом увірвалося в душу, загострило почуття синовней любові до Батьківщини, і в робочих зошитах з’являються рядки, строфи іншого розміру, ніж “теркинский”
“Художнє хочеться, але не починаю, тому що немає такого, що б приспічило, такого, що не можу не писати”, – відзначив у щоденнику Лев Толстой б грудня 1908 року
“Такого, щоб приспічило”, не було й у Твардовского, поки не було, а “до стола” заклично кликав Теркин: до читача справно приходили нові глави. Літо 1943 року рішуче повернуло весь хід війни, воно стало не тільки влітку значних перемог, але виявилося переломним для автора “Теркина” війська
“Тут жила нещасна колона, – написано на білій голландській печі, високо поверху на рівні другого ярусу нар. – Дорогі бійці, звільняйте нас…”.
Це перша гірка зустріч із рідною Смоленщиною, зустріч – нехай заочна – з тими, кого погнали в полон. Просуваючись уздовж фронтових доріг, війська раз у раз зустрічають движущихся їм назустріч із німецького полону дівчин і жінок, вони йдуть більшими хвилями, не вірячи ще тому, що можна голосно говорити, можна відпочити, де тобі вздумается, ідуть жителі Смоленщини: всходненские, знаменские, темкин-ские, ярцевские… Вони ще не знають, що чекає їх у рідних місцях, як жахливо виглядають рідні попелища, – війна немилосердно розправилася з “батьківщиною малої”, але відчуття волі надає имсили.
Ці рядки зустрічають всіх проїжджаючих і приїжджаючих – із травня 1978 року вони висічені на меморіальній дошці на будинку вокзалу. Можна представити, що випробував поет тоді, у ті незабутні вересневі дні. Усього якихось 11 кілометрів… і (нарешті!): “Війська Західного фронту, продовжуючи настання, успішно форсували ріку Дніпро й після завзятих боїв 25 вересня штурмом опанували обласним центром – Смоленськ”.
Яким побачив Твардовский місто своєї юності, ми прочитаємо в його нарисах “На рідних попелищах”, “Рік по тому” і поетичному циклі “У Смоленську” – це було обтяжуюче, сумне видовище – всі порушено, зганьблено, спотворене
“Літературний твір, – пише Д. С. Лихачов, – поширюється за межі тексту. Воно сприймається на тлі реальності й у зв’язку з нею. Місто й природа, історичні події й реалії побуту – все це входить у добуток, без яких воно не може бути правильно сприйнято. Реальність – як би коментар до добутку, його пояснення”. Але додамо, і добуток написати без усього цього неможливо. Події літа – осіни 1943 року стали тією історичною правдою, що повернула Твардовского до “пісні”, задуманою студеною зимою 1941/42 року
Після звільнення рідних місць біля трьох місяців редакція “Червоноармійської, правди” перебувала на станції Колодня, і поет жив у рідних у Смоленську. Отут^-те й почалася інтенсивна робота над поемою, що “у собі беріг, Про майбутнє ладив”, а фактично не забував “весь цей строк” чекаючи “якоїсь зустрічі, вести”. І от наступив той самий час, коли й зустрічей і звісток було предосить, кінець 1943-почало 1944 року повністю віддані їм новому добутку. Уважний читач помітить, що в публікаціях “Теркина” наступила тривала перерва – повернувся до нього поет лише в лютому 1944 року
6 листопада в газеті “Червоноармійська правда” з’явилася “перша ластівка” – уривок, озаглавлений “Росія” з підзаголовком “З поеми”. І лад, і. склад, і, головне, зміст – все говорить про те, що це первісне втілення задуму, що виник “у роки, коли взимку студеної, війна стояла у воріт столиці обложеної…”.
Не стану довго затримувати ваша увага на цьому уривку, що не ввійшов у канонічний текст поеми, але ознайомитися з ним все-таки потрібно. Зробити це дуже легко: з 1947 року після деякого виправлення Твардовский включає його в усі збірники як самостійний вірш – “Вогонь”.
Але події, що розвиваються, ще не давали необхідного матеріалу, щоб завершити “пісню” у початій тональності
Поет не “наступає на горло власній пісні”, а продовжує жити цим задумом, жити “всіма шарами свідомості – і тим, що позначається властиво свідомістю, і тими вищими його станами, які визначаються терміном “осяяння” . Імовірно, якесь “осяяння” і змінило весь хід оповідання
Кожний талановитий письменник насамперед син свого народу й своєї епохи. Ярчайший приклад тому вся творчість Твардовского. Буквально через місяць після появи першого уривка “з поеми” у корені міняється весь хід оповідання. Тепер це вже не широке полотно воєнних дій, а ліричне оповідання про борошна простій росіянці сім’ї, прикростях і лихах, що випали й на частку воїнів, одягнених “у справедливу шинель бійця”, їх рідних і близьких
(2 votes, average: 3.00 out of 5)