(Уривки) Гетьман Хмельницький, чуючи свою близьку кончину, зібрав у себе в Чигирині урядників од війська і урядів і товариство з найзначнішими козаками. Він віддав належне їхній мужності і злагоді, які допомогли йому здолати всі напасті, перемогти у тяжких війнах. На порозі смерті гетьман радив своїм соратникам триматися одностайної згоди і братерства. Висловивши подяку їм за послух до нього у війнах, за своє гетьманство та за довір’я, яким його вшанували, він повертав свої клейноди та інші знаки гетьманської влади і просив пробачити йому,
якщо комусь завинив. Адже він завше мав щирі наміри і не жалів для вітчизни ні здоров’я свого, ні самого життя. Наостанку Хмельницький звернувся до всіх з проханням “зробити йому останню приємність”: обрати собі ще за його життя гетьмана, якому б він міг передати всі свої справи і дати потрібні поради. Гетьман запропонував на вибір трьох чоловік: полковників переяславського Тетерю та полтавського Пушкаренка і генерального писаря Виговського. Урядники й козаки гірко заридали, вражені словами Хмельницького про близьку смерть його та своє сирітство, і просили гетьмана: “Син твій Юрій нехай наслідує
місце і гідність твою!..” Він же, подякувавши їм за таку до нього пошану, сказав, що син його надто молодий, щоб взяти на себе важку державну справу. Присутні всі запевнили недужогоу безпідставності його побоювань: адже Юрію допомагатимуть добрі радники, яких гетьман може вибрати сам. Хмельницький, “з упертого наполягання присутніх, погодився на їх волю”. Запросивши до себе Юрія, він вручив його під охорону Божу та їхню опіку. Батько заповідав синові “служити отчизні вірно й щиро, пильнувати її, яко зіниці ока”. Разом з тим він заклинав своїх товаришів і однодумців “скріпляти його добрими порадами і постійною мужністю”. Хмельницький передав Юрію клейноди, печать з усіма документами. 7 серпня 1657 року молодий Хмельниченко був урочисто проголошений гетьманом. Старий гетьман мав ще нараду з урядниками й товариством, де було обрано радників і опікунів Юрія – Виговського та Пушкаренка. 15 серпня, пробувши кілька годин наодинці з сином та його радниками, він помер. Вся Україна оплакувала Хмельницького, як батька рідного. Люди кричали: “Хто ж тепер пожене ворогів наших і захистить нас од них? Згасло сонце наше, і ми зосталися в темряві на поталу вовкам ненажерливим!..” Похорон славетному гетьманові було влаштовано з усіма військовими та громадськими почестями. В супроводі великого війська і народу тіло його перевезли до власного гетьманського містечка Суботова і поховали в монастирській церкві з належними написами та епітафіями.
