Козацькі літописи Самовидця, Григорія Грабянки і Самійла Величка

Новим явищем в історичній літературі на грані XVII і XVIII ст стали так звані козацькі літописи Самовидця, Григорія Грабянки і Самійла Величка – історіографічні композиції, складені з характеристик видатних діячів, описів важливих подій та епізодів, тлумачень певних періодів політичного життя. Усе це викладалося в формі порічних статей, хронікальних оглядів, більш чи менш докладних розповідей За джерела для них правили особисті спогади, щоденникові записи, свідчення очевидців, літературні Твори, писання інших історіографів. Козацькі літописи

і за хронологією освітлюваних явищ, і за змістом, і за формою мають дуже мало спільного з традиційним літописанням і навіть із хроніками XVI – XVII ст Це новий своєрідний жанр історіографічної літератури.

Із козацьких літописів до XVII ст. належить “Літопис Самовидця”, який розповідає про події 1648 1702 рр. У формі окремих нарисів автор освітлює причини і найважливіші події “війни Хмельницького”, воззєднання України з Росією, епізоди сутичок між козацькою верхівкою і “голотою”, міжусобні чвари старшинських партій.

Самовидець створює виразні характеристики діячів свого часу. Особливе місце

поміж ними займає яскравий образ Богдана Хмельницького. Автор літопису, виходячи з класових інтересів старшини, неприязно змальовує бунтівну “голоту”. Водночас він осуджує моральну й побутову поведінку деяких представників козацької верхівки, намалювавши виразні типи владолюбців, стяжателів та авантюристів. Для Самовидця характерне прагнення до суспільного втихомирення, яке, на його думку, можливе тільки при наявності сильної і твердої державної влади. Він – прихильник нерозривного єднання України з Росією. Змальовуючи події й осіб, Самовидець нерідко вдається до домислу, часто використовуючи при цьому народні перекази. Мова його близька до живої, народної, стиль викладу – простий, без барок-кової кучерявості.

У царині віршової поезії ” протягом XVII ст. продовжує розвиватися поезія духовна, релігійно-філософеї. ка, церковно-історична, празнична, панегірична. Це – гімни на честь тройці, Христа, богородиці, апостопів, святих; вірші про релігійні свята; молитовна і покаянна лірика; полемщні вірші, спрямовані проти чужовірців, єретиків, відступників; роздуми на релігійно-філософські Теми, часто пройняті мотивами соціальної критики. Особливо виразні щодо цього були популярні теми несталості і швидкоплинності земного життя, мирських зваб, неминучості і нежданості смерті, рівності всіх перед смертю; елегійні роздуми про добро і зло, про сутність людського щастя тощо. З поетів, котрі зоставили своїми релігійно-філософськими віршами слід в історії літератури, часто не тільки української, а й білоруської та російської, треба виділити укладачів Загоровського і Києво-Михайлівсь-кого збірників, Даміана Наливайка, Памва Беринду, Кирила Транквіліона-Ставровецького, Лазаря Барановича, Димитрія Туптала, Симеона Полоцького, Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, Івана Величковського.

Культивуються жанри етикетної, переважно панегіричної поезії,- вірші, що виголошувалися на різних урочистостях, писані до тих або інших дат і подій, на честь поважаних людей. Це різного роду віршовані орації – уславлення чи привітання; панегірики, що виголошуються з приводу урочистих зустрічей видатних діячів або даруються покровителям у подяку за підтримку чи в супровід проханню про підтримку. Особливе місце серед них займають погребові й поминальні плачі (“лямєнти”, “трени”).

Від першої половини XVII ст. збереглось кілька помітних “иямен-тів”, між якими виділяються “Вірші на жалосний погреб… Петра Конашсви-ча-Сагайдачного” (К-, 1622), написані Касіяном Саковичем. Видатними памятками панегіричної поезії є декламації, присвячені Петру Могилі, насамперед складена києво-печерськими друкарями “Імнологія” (К-, 1630) та “Євхаристиріон” (К., 1632) Софронія Почаського. Серед поетів-панегіри-стів XVII – початку XVIII ст. слід згадати Якова Седовського, Григорія Бутовича, Лазаря Барановича, Івана Величковського, Стефана Яворського.

Адресовані царям., гетьманам, магнатам, церковним ієрархам, панегіричні вірші нерідко мали офіційне феодально-церковне спрямування і бували приправлені лестощами, частково зумовленими залежністю авторів од адресатів, а частково – етикетом. Водночас панегірична поезія давала простір для висловлювання прогресивних суспільно-політичних ідеалів і навіть конкретних вимог від імені тих чи інших кіл до людей, наділених владою і багатством. Характерні вірші Івана Величковського на честь Лазаря Барановича (бл. 1683 р.) та Івана Самойловича (1687). Своєрідним різновидом громадянської політичної поезії були “антипанегірики” – пасквілі, у яких відображалися станові і групові суперечності. Показовий щодо цього віршований пасквіль невідомого поета на гетьмана Івана Самойловича та його синів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Козацькі літописи Самовидця, Григорія Грабянки і Самійла Величка

Categories: Нові твори

Links