Історія Росії у творчості А. С. Пушкіна (на прикладі поеми “Борис Годунов”)
Але вивчення історії – це не тільки читання підручників або історичних монографій. Через культуру високого художнього слова ми осягаємо історичні закономірності, учимося міркувати про складність історичного шляху нашої батьківщини, Росії. Не випадково письменник і історик у свій час об’єдналися в особі Н. М. Карамзина.
Про трагедію ” Борис Годунов ” А. С. Пушкіна написано дуже багато. Але дотепер залишається загадкою, як могла двадцатишестилетний людина зріло, глибоко й пророчо відтворити вірну картину однієї зі сложнейших
Металися збентежені народи,
И височіли, і падали царі,
И кров людей те слави, то волі,
Те гордості багріла вівтарі –
Написав поет в одному з послань до ліцейських друзів. Ці рядки могли б послужити прекрасним епіграфом до його безсмертної трагедії.
Отже, як же розкривається історична тема в цьому невеликому по обсязі добутку? Ми бачимо цілий ряд чудових масових сцен: юрба народу на Червоній площі, групи людей на дівочому полі, біля Новодівочого монастиря, збори бояр у Кремлівських палатах, комічний епізод у корчмі на литовській
У цих коротких рядках ціле історичне явище – кривава опричнина, вогнем і мечем минула по Русі.
Іде боротьба за владу, жорстока, нещадна. У ній гарні всі засоби: підкуп убивць, сеянье смути, інтриги. Не випадково Шуйский пропонує Воротынскому: “Давай народ мистецьки хвилювати…”. Спритному політикові без думки народного не обійтися, а боярство, по визнанню того ж князя Воротынского, втратило свій авторитет у народі:
Народ отвык у нас бачити древню галузь
Войовничих володарів своїх.
У такій обстановці цілком можливе обрання на престол людини сумнівного походження, що “… умів і страхом, і любов’ю, і славою народ зачарувати”. Повна драматизму й таємних страстей сцена в Чудовом монастирі, де читач як би чує розмову ченця-літописця Пимона й випадного ченця Григорія Отрепьева. На перший погляд, цілком мирська бесіда старого з парубком, але скільки в ній зібрано історичних фактів, який глибокий, проникливий погляд у суть речей, яке тонке розуміння сложнейших історичних процесів!
Григорій міркує про літопис, що веде Пимон:
…І часто
Я вгадати хотів, про що він пише?
Про чи темне панування татар?
Про чи страти лютих Іоанна?
Про чи бурхливе Новоміське Віче?
Про чи славу батьківщини?…
На думку Григорія, літописець повинен дати максимально об’єктивну оцінку подіям, сам залишаючись при цьому безстороннім:
Добру й злу слухаючи равнодушно,
Не відаючи ні жалості, ні гніву.
Однак Пимон не може равнодушно слухати добру й злу, суворий вирок він виносить цареві-лиходієві, що потоптав божеський і людський закон, що вбив безневинної дитини:
… І не підеш ти від суду людського,
Як не підеш від божого суду.
У них і міркування, і сповідь, і розкриття внутрішнього миру людини, і страждаюча душа того, хто, на перший погляд, досяг межі людських бажань. Тут Пушкін найбільший психолог.
Ні влада, ні життя мене не веселять;
Передчуваю небесний грім і горе.
Мені щастя немає.
Діалектика суспільних процесів не залежить від волі особистості, нехай навіть сильної й владної. Це розуміє Пушкіна-Історик, але не завжди розуміє його герой, людина, що досягла вищої влади. Всі благі починання пануючи не знаходять відгуку в народі, тому що життя не легшає, а отут ще борошна хворої совісті не дають спокою:
И хлопчики криваві в очах…
И радий бігти, так нікуди…Жахливо!
Так, жалюгідний той, у кому совість нечиста.
И, нарешті, пушкінський дозвіл історичної загадки: чому так легко вдалося зійти на Московський престол Лжедмитрию? Невже так просто обробити масова свідомість і переконати людей у чудесному відродженні вбитого через Дванадцять років? Вдобавок до всього, при відсутності засобів масової інформації. На жаль, справа отут зовсім не в легковір’ї народу, а в більше складних історичних явищах, згідно яким відбувається розуміння необхідності зміни влади. А в такі моменти, як правило, перебуває чимало мисливців скористатися сформованою ситуацією. Лжедмитрий один з них. Що перейшов на сторону самозванця, Гаврило Пушкін говорить про це Федору Басманову, царському воєначальникові:
Але чи знаєш, чим сильні ми, Басманов?
Не військом, ні, не польскою підмогою,
А думкою; так! Думкою народним.
Однак той же Гаврило Пушкін не враховує одну обставину. Думка народне може обернутися й проти самозванця, що, будучи ставлеником Польщі, зазіхне на свята святих – православну віру й буде насаджувати католицтво. Шлях до влади Лжедмитрия обагрений кров’ю – убивством дітей Бориса Годунова.
У них і міркування, і сповідь, і розкриття внутрішнього миру людини, і страждаюча душа того, хто, на перший погляд, досяг межі людських бажань. Тут Пушкін найбільший психолог.
Ні влада, ні життя мене не веселять;
Передчуваю небесний грім і горе.
Мені щастя немає.
Діалектика суспільних процесів не залежить від волі особистості, нехай навіть сильної й владної. Це розуміє Пушкіна-Історик, але не завжди розуміє його герой, людина, що досягла вищої влади. Всі благі починання пануючи не знаходять відгуку в народі, тому що життя не легшає, а отут ще борошна хворої совісті не дають спокою:
И хлопчики криваві в очах…
И радий бігти, так нікуди…Жахливо!
Так, жалюгідний той, у кому совість нечиста.
И, нарешті, пушкінський дозвіл історичної загадки: чому так легко вдалося зійти на Московський престол Лжедмитрию? Невже так просто обробити масова свідомість і переконати людей у чудесному відродженні вбитого через дванадцять років? Вдобавок до всього, при відсутності засобів масової інформації. На жаль, справа отут зовсім не в легковір’ї народу, а в більше складних історичних явищах, згідно яким відбувається розуміння необхідності зміни влади. А в такі моменти, як правило, перебуває чимало мисливців скористатися сформованою ситуацією. Лжедмитрий один з них. Що перейшов на сторону самозванця, Гаврило Пушкін говорить про це Федору Басманову, царському воєначальникові:
Але чи знаєш, чим сильні ми, Басманов?
Не військом, ні, не польскою підмогою,
А думкою; так! Думкою народним.
Однак той же Гаврило Пушкін не враховує одну обставину. Думка народне може обернутися й проти самозванця, що, будучи ставлеником Польщі, зазіхне на свята святих – православну віру й буде насаджувати католицтво. Шлях до влади Лжедмитрия обагрений кров’ю – убивством дітей Бориса Годунова.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)