Образ літописця в драмі А. С. Пушкіна “Борис Годунов”

Відомо, що за першою ремаркою в чорновому варіанті йшло: “Літописець пише, Григорій спить”. В остаточному варіанті з’явився: “Батько Пимон, Григорій сплячий”. Але на самого літописця в цій сцені читач дивиться очами Григорія. З якою безпосередністю і юнацьким захватом говорить Григорій про зосередженому, зануреному в заняття Пимоні:

Як я люблю його спокійний вид,

Коли, душею в минулому занурений,

Він літопис свою веде…

Створюючи драму, Пушкіна хотів підкреслити непроникність духовного миру Пимона, всю його неприступність

для навколишнього світу. Недарма Григорій “часто… угадати хотів, про що він пише”:

Ні на чолі високому, ні в поглядах

Не можна прочитати його прихованих дум.

Григорію літописець, “зігнутий над своїми працями”, більше нагадує дяка, але все-таки порівняння це більшою мірою зовнішнє.

Так точно дяк у наказах поседелый,

Спокійно зрить на праві й винні.

Добру й злу слухаючи байдужий,

Не відаючи ні жалості, ні гніву.

Насправді Пимон зовсім іншої. Його не можна назвати байдужим до тому, про що він оповідає, а тим більше до “добра й зла”: для Пимона зло є зло, а благо –

найвище людське щастя. З яким же болем говорить літописець Григорію про те, чому йому довелося стати свідком: “Привів мене бог бачити злу справу, Кривавий гріх”. Слова Пимона про те, що трапилося, злодіянні будуть кілька разів повторені діючими особами трагедії.

И як нещастя сприймає Пимон вінчання Бориса на царство, доконане проти божеських і людських законів:

Об страшне, небачене горе!

Прогневали ми бога, згрішили:

Владыкою собі царевбивцю

Ми нарекли…

И скільки суму, болі й жалі у визначенні Пимоном своєї літописної повісті:

Цією повістю жалюгідної укладу

Я літопис мою…

Найвище призначення життя літописця Пимон убачає в тім, щоб нащадки довідалися всю правду про життя своїх предків, правду історії: “Так відають нащадки православних Землі рідної минулу долю…”

Це може здатися дивним, але юнацьке життя Пимона було наповнено “кипінням страстей”. І лише через багато років Пимон вирішив присвятити себе служінню духовним цілям:

Постій лоры лише відаю блаженство,

Як у монастир господь мене привів.

Своє сьогодення “блаженство” мудрий Пимон знаходить у міркуваннях, у зосередженому писанні. І його найвища мудрість – це натхненна праця. На схилі віку Пимона займає лише його “останнє сказанье”. Він весь у священній справі, що відбувається в ім’я високих цілей.

Сам Олександр Сергійович Пушкін зауважував, що в образі Пимона немає ніякого вимислу, це історично достовірний характер. Письменникові лише хотілося зібрати воєдино ті риси, які він знаходив у старих літописах: простодушність, лагідність, відсутність суєтності й упередженості


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ літописця в драмі А. С. Пушкіна “Борис Годунов”

Categories: Нові твори

Links