Історія російської поезії
Михайло Аркадійович Светлов – один із представників радянської героїко-романтичної поезії, що зародилася в 1920-е роки. Як і е. Багрицкий, Н. Тихонов і інші поети, Светлов був учасником громадянської війни. Мрії про всесвітнє щастя, що нібито несе із собою російська революція, сприяли народженню знаменитої светловской “Гренади” (1926). В 1930-е роки був створений інший шедевр поета – “Каховка”. Обоє добутку стали піснями й придбали популярність.
Светлову належать збірники “Книги віршів” (1929), “Вибрані вірші” (1935). Звертався
У роки Великої Вітчизняної війни Светлов був кореспондентом на Ленінградському фронті, писав вірші про героїв-панфиловцах, про партизанку Лізі Чайкіній. Самий значний його добуток цього років – вірш “Італієць” (1943).
Після багаторічного мовчання в 1959 році з виходом книги віршів “Обрій”, відбулося як би друге народження поета: вийшов ще один збірник – “Мисливський будиночок” (1964), а за книгу “Вірші останнього років” (1966) Светлову була присуджена Ленінська премія.
“Новий” Светлов
Пафос і простота, шляхетність і природність, іронічність і скромність органічно зливаються в поезії Светлова.
Я. В. Смеляков ( 1913-1972). Ярослав Васильович Смеляков закінчив в 1931 р. школу фабрично-заводського навчання, працював шахтарем, грабарем, лісорубом. Поетичний талант Смелякова був замічений Багрицким і Светловим, коли молодий поет займався в літературних кружках при “Комсомольській правді” і “Вогнику”. Перша книга його віршів “Робота й любов” (1932) друкувалася в друкарні, де працював Смеляков, і він набирав її сам. Поет говорив згодом, що свою Музу він зустрів “з лопатою”, узятої на плече, і “Політграмотою” під пахвою”.
Я. Смеляков – учасник Великої Вітчизняної війни.
Перший великий успіх поета – автобіографічна повість у віршах “Стругаючи любов” (1956) про життя молоді 1930-х років. Робочій темі Смеляков залишився вірний до кінця життя.
Інша тема Смелякова – Росія, Історія. У першій строфі вірша “Пряля” дається побутова картинка:
Розфарбована рожевим ціпок,
Дощечка суха темна
Стукає дерев’яна прядка
Баба сидить у вікна
Баба за дерев’яною прядкою стає уособленням Долі, самої Історії: “Суворі очі блакитні, | сяйво блискавок у хаті. | И вітри величезної Росії | уболівають і радіють у трубі”.
Мир поета одночасно гранично конкретний, реальний, сприймаємо дотиком і символичен, казковий, мифологичен. Багато віршів Смелякова – підсумок його міркувань про минуле, про величні й трагічні сторінки вітчизняної історії, про вічні духовні цінності. Двічі, в 1930-е й в 1950-е роки, йому довелось довідатися, що таке ГУЛАГ.
Простота й природність інтонації, ліризм і ледь відчутна іронія поезії Смелякова заслужили загальне визнання. Кращі вірші поета зібрані в книгах “Молоді люди” (1968) і “Грудень” (1970).
Е. М. Винокурів ( 1925-1993). Євгеній Михайлович Винокурів, закінчивши дев’ятий клас, добровольцем пішов на війну, брав участь у воєнних діях.
Після закінчення війни, в 1946 р., Винокурів, надійшов у Літературний інститут, а в 1951-м, коли закінчив його, опублікував першу книгу “Вірші про борг”. Згодом таких поетичних збірників набралося більше п’ятнадцяти.
Якщо підійти до всього, що написав Винокурів зі звичними мірками, може зложитися враження, що, незважаючи на часте повернення до військових спогадів – “У полях за Віслою сонної | Лежать у землі сирий | Сережка з Малою Бронной | И Витька з Моховий”, – у поета немає своєї теми: про що він тільки не писав – від купання дітей до таємниць світобудови. Але це враження обманчиво. Початок, що поєднує вірші Винокурова, безумовно, є, і найкраще про нього сказав сам поет: “Для мене поезія – це насамперед думка. Велике значення музичного початку, але як великий, як нескінченний зміст – це слово, цей “логос”, що був на початку всіх початків. Думка не старіє. Молодий як і раніше Данте.
Поезія – верховний акт думки”.
Його збірник статей про А. Пушкіна, Ф. Тютчеві, А. Фете й інших поетах так і називається – “Поезія й думка” (1966).
Винокурів – поет 1960-х, поет яскраво вираженого гуманістичного звучання. З’єднання тонкої художницької спостережливості з гострим інтелектом народжує оригінальний винокуровский образ. Навіть у старих як мир традиційних темах поет відкриває несподівані грані. От любовний вірш Винокурова “Вона”:
Присяде їсти, шматочок половиня,
Прикрикне: “Їли!” Я здався. Сваволя!
Вона гримить каструлями, богиня
Читає книжку. Підмітає пів
Бреде боса, у мій піджак одягнена,
Вона співає на кухні поутру.
Любов? Так немає! Звідки?! Навряд чи це!
А просто так:
Піде – і я вмру
Споконвіку поети оточували улюблену ореолом неземного, не жалували епітетів і метафор для свого “генія чистої краси”. І читач погоджувався з ними, розділяючи їхній захват і обожнювання. Але хіба улюблена Винокурова, що гримить на кухні каструлями, менш дорога? Хіба не знайшов він тих єдиних слів, що проникають у серце?
Винокурова цікавлять щоденний побут і зліт фантазії, “стародавній грек і сучасний німець”, Урал і Африка. Але скрізь і завжди його хвилює двобій добра й зла, прекрасного й потворного. Художній мир Винокурова створений людиною талановитим, глибоко серйозним, мислячим і совісним. “Поезія не може бути без особистості, без поглиблення в себе”, – говорив він. Поет не любив публічності, не стосувався злободенних політичних тим, рідко виступав із читанням своїх віршів. Характерна назва однієї з останніх його книг – “Благоговіння” (1981).
В. Н. Соколов (1928 – 1997). Владимир Миколайович Соколов народився в місті Лихославле Тверской області. В 1952 р. він закінчив Літературний інститут, а в 1953-м – опублікував першу книгу “Ранок у шляху”. Вона пройшла непоміченої. Лише через десять років поет домігся широкого суспільного визнання. Але ці роки не пропали зрячи. Соколів створив у цей час багато хто із кращих своїх віршів, що ввійшли пізніше в п’ять його книг.
Характерною рисою творчої індивідуальності поета є принципово проголошена їм зв’язок з попередниками – А. С. Пушкіним, М. Ю. Лермонтовим, Н. А. Некрасовим, А. А. Фетом і іншими росіянами поетами XIX в. У їхніх традиціях створює Соколов свої кращі пейзажні вірші, їхнє трепетне відношення до слова, тонкий ліризм є для нього високим зразком:
Але заради двох-трьох слів захвату й суду
Як томиться душа, як томиться душа.
Поезія Соколова, у який уже раз, підтверджує ту істину, що справжній талант від спілкування з великими не тільки не втрачає своєї оригінальності, а навпроти, збагачується й розцвітає.
Орієнтуючись у першу чергу на традиції А. А. Фета, Соколов рідко озивається на злість дня прямо. Сучасність присутня в його віршах підспудно. Поет звертається до тем, які прийнято вважати вічними, – любов, вірність, Природа. Він уникає гучної декларативності й лобових рішень. Багатство щиросердечного миру, тонкість почуттів, стримуваний і внутрішньо напружений ліризм, вимогливий самоаналіз і жвавий інтерес до навколишнього – такі риси поезії Соколова
Найбільш повне подання про його творчість може дати книга “Чверть століття” (1976).
(2 votes, average: 4.50 out of 5)