Історія нашого народу – це не тільки історія слова
Не можна не погодитися з думкою видатного педагога К. Ушинского про ролі мови, рідного слова в житті людини. Справді, у кожному слові, як у дзеркалі, відображається цілий всесвіт, конденсується минуле, сучасне й Майбутнє народу – творця мови й разом з тим її носія. Тому справедливо, напевно, говорити про генетичний зв’язок мови й людини, про їх надзвичайно тісну спорідненість, починаючи сколибели.
Але, разом з тим, Мова завжди перебуває на кілька щаблів вище одного його носія, навіть самого геніального. Саме через це він здається мені
На початку
Оглядаючи подумки минуле української мови, з гіркотою зауважую, що чи ледве не вся Історія його буття – це історія боротьби за право бути рівним серед рівних. Мені боляче, що немилосердна доля протягом багатьох століть випробовувала українську мову, як і український народ, на життєздатність, щоб ще раз переконатися: Українська мова – мова великих націй. Мені боляче й за сьогодення, оскільки безліч ще “малоросов” і “чубів” живе серед нас!
“У вигляді мови, – сказав незабутній Олесь Гончар, – даний людині великий дарунок. Не тільки користуватися ним, рідним словом, але й натхненно ростити, оберігати його Корінь і плекати його кольори, отоді він і буде запашної й співучої, сповненої музики й чарів, життєвій правдивості й поетичності”. Так, ми починаємося зі слова, відкриваючи з його допомогою великої й неповторний, таємничий і незбагненний мир; ми живемо в слові й зі словом… І поки цвіте наша мова – доти будемо й ми
Але історія нашого народу – це не тільки історія слова, але і його змужніння. Сьогодні це ще й гімн правді, людині, гімн величі народу. Минуть сторіччя, а слово живе. У різнобарвності й розмаїтості рідного слова втілюється краса людини – творця мови. Українське слово окриляє нас духовністю, любов’ю до матері, до пісні. Не можна не думати про українську мову, не пам’ятати, хто ми й чиї ми діти. Згадаємо, як багато зусиль прикладали письменники й журналісти, коли обговорювали язикові проблеми, проблеми незалежності нашої держави. От чому хочеться схилити голову перед сміливістю, моральною стійкістю цих людей, які призивають нас до миру й згоди, до збереження мови – нашої національної святині. Я вже не раз запитував себе, а наскільки моє власне мовлення відповідає вимогам культури мовлення, чи завжди я дотримуюся язикового етикету
Як відомо, одним із правил мовця є доброзичливе відношення до співрозмовника, доречні в кожній конкретній ситуації прояву ввічливості. Змушений констатувати, що із цим у мене ще не все гаразд. Всупереч тому, що я не завжди прислухаюся до думок співрозмовника, я іноді можу й скривдити товариша, особливо під час суперечки. Отже, своїм першочерговим завданням уважаю виховання в собі ввічливості й коректності під час розмови. Для її виконання я зобов’язав себе дотримуватися в спілкуванні трьох “бути”:
– Бути скромним у прояві власного “я”. – Бути уважним ксобеседнику. – Бути цікавим для його
Не менш важливим правилом є повага до співрозмовника. На мою думку, у більшості випадків я виконую його: уважно вислухую співрозмовника до кінця, не перебиваючи його; намагаюся всіма способами – поглядом, мімікою, жестами, посмішкою підкреслити інтерес, тим або іншому способу виявити увагу. Щодо позитивних якостей мовлення, над якими мені потрібно найбільше попрацювати, потрібно назвати розмаїтість язикових засобів і їхня правильність. Із цією метою я намагаюся не повторювати тих же самих слів і однакових по будові речень, за винятком, звичайно, тих випадків, коли такі повторення сприяють виразності висловлення, а також дотримуватися норм української літературної мови
Звичайно, завдання, які я поставив перед собою, не виконуються в одна мить, але при бажанні й певній наполегливості, думаю, стати культурним мовцям і цікавому співрозмовникові
(2 votes, average: 2.50 out of 5)