Історія написання драми-феєрії “Лісова пісня” Лесі Українки
Драма-феєрія “Лісова пісня” є вершиною поетичної майстерності великої української поетеси. У своїй творчості Леся Українка нерідко використовувала теми з античної міфології. Але особливо плідним виявилося її звернення до вічного джерела натхнення – фольклору рідного краю.
Задум цього твору, що вважається однією з перлин світової поезії, виник у поетеси ще тоді, коли вона вперше познайомилася з чарівною природою Волині. Можливо, саме тому працювала вона над драмою-феєрією лише 10-12 днів.
У квітні 1911 року, після лікування в Єгипті
Ось як розповідала про це поетеса у листі до сестри Ольги від 9 листопада 1911 року: “Писала я її дуже недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереложний настрій; але після неї я була хвора і досить довго “приходила до пам’яті”… Далі я заходилась її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання, – от тільки
У листі до матері (О. П. Косач) від 2 січня 1912 року Леся сповіщала про успіх п’єси: “Успіх “Лісової пісні” серед вас вважаю за великий тріумф собі, тим більше, що його не сподівалась чогось… А я таки сама “неравнодушна” до сеї речі, бо вона дала мені стільки дорогих хвилин екстазу, як мало яка інша… Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще й здавна тую Мавку “в душі держала”, ще аж із того часу, як ти в Жобориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася Мавка. І над Нечимним вона мені мріла, як ми там ночували – пам’ятаєш? У дядька Лева Скулинського… Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов “слушний час” – я й сама не збагну чому. Зчарував мене сей образ на весь вік”.
У творі показано боротьбу величного й прекрасного, волелюбного й вільного, доброго й незалежного проти мізерного й рабського, заздрісного й ненависного, злого й міщанського.
Вплив природи, народу, серед якого жила, був таким всеперемагаючим, що Леся Українка використала мову, пісні, обряди й звичаї, культуру й побут, почуті легенди, перекази старих людей, цікавилася історією цього чудового краю.
Слово “пісня” в назві п’єси, використане авторкою, напевне, з тією метою, щоб підкреслити ідею, покладену в основу твору, що, як і сам твір, житимуть вічно. Вона розуміла, що пісня й народ міцно пов’язані між собою, бо немає народу без мови, без пісні, й навпаки. Отже, поки буде життя на землі, доти існуватиме й пісня.
Надзвичайно вдала назва п’єси свідчить про те, що вона була не випадковою, а заздалегідь обдуманою.
У драмі-феєрії змальовано протиборство двох протилежних світів: перший – вільний, широкий, незалежний, що до нього тягнуться і людина, і природа; другий – рабський, заздрісний, хижацький, для котрого немає нічого святого, не існує віками усталених традицій і звичаїв. Саме до цього злого світу належить Лукашева мати та його жінка Килина.
“Лісова пісня” не тільки драма-поема. Це драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня поліського задумливого лісу, зворушлива, глибока й мудра. П’єса хвилює красою мрії, словами-самоцвітами, музикою мови. Цей художній твір можна назвати вдалим Лесиним словом – дивоцвіт.
У 1882 році родина Косачів переїжджає з Луцька до села Колодяжного під Ковелем. Ще з Луцька возила мати майбутньої поетеси, Олена Пчілка, своїх дітей в село Чекни Луцького повіту, де вони почули й побачили, як виконуються в народі веснянки.
“До самісінької садиби Косачів підступало лісове урочище Коничівщина з старими гіллястими дубами та густою ліщиною, – згадує подруга дитячих літ Лесі Українки Варвара Дмитрук з Колодяжного. – Мало хто з сільської дітвори наважувався ходити туди самотою, бо старші лякали нас лісовиками, відьмами та іншою нечистою силою, яка нібито там водилася. Знала про це і Леся, проте не зважала. Ранньою весною приносила звідти конвалії, ряст, а пізніше зодила й нас збирати суниці та інші лісові ягоди”.
Отже, не може бути ніякого сумніву, що саме Нечимне стало колискою “Лісової пісні”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)