Історично-Літературні трактати Мериме
На основі архівного матеріалу Мериме створює “Історичні сцени” ( 1852 ), які в тому ж році переробляє в незакінчену драму “Перші кроки авантюриста”.
У центрі драматичної дії коштує доля молодого вихованця Січі – Юрія. Його вихователь і названий батько, козак Гарасим Евангел, перед смертю сповідається “братчикам” (на Січі тоді ще не було священиків), що підкуплений “багатими московітами” він зарізав в Угличу царевича Димитрия й замучений докорами совісті, взяв на виховання Юрія, зачудувавшись зовнішньою подібністю
Про сповідь Евангела довідається московський купець Шубін, що вів торговельні справи із Січчю. Частина московських купців давно мріяла про знищення “татарської династії” і бажала приєднання Московии до Мовлення Посполитой, тому що хотіла жити по Магдебурзькому праву. Шубін вивозить Юрія в Московию, де показує його іншим учасникам заколоту – углицкому дияконові Григорію Отрепьеву й шведському князеві Гюставові. Юрію віддають брильянтовий хрест і печатка царевича, які були зняті з мертвого тіла. По Москві розпускають слухи про чудесний порятунок царевича Димитрия. Григорій Отрепьев
Опублікувавши 7 сцен, Мериме раптом припиняє роботу над драмою й включається в наукову дискусію, результатом якої стала історична робота “Лжедимитрий” (1853). Мериме доводить, посилаючись на свідчення іноземців, які в 1604 р. перебували в Москві (Маржерет, Баер і ін.), що коли Лжедимитрий I разом з польсько-литовськими загонами вступив у Московську державу, купці, ремісники й селяни привітали його, можливо, через ненависть до кріпосника Борисові Годунову. А в середовищі козаків, які становили основну бойову частину війська, Лжедимитрий взагалі мав необмежений авторитет. Про те, що Лжедимитрий є Григорієм Отрепьевим уперше заявив Борис Годунов, посилаючись на те, що “Грішка” утік з монастиря Мовлення Посполитой. Але Отрепьев був старше Димитрия-Юрія й після смерті останнього повернувся на батьківщину, де й жив в одному з Ярославських монастирів під власним ім’ям. Думка Мериме збігається з думкою М. И. Костомарова, що теж затверджував, що поляки за допомогою козаків уводили в Московську державу самозванців
Мериме приводить деякі факти про Димитрие-Юрие, які можуть бути цікавими для вивчення запорізького козацтва. Наприклад, він доводить, що Лжедимитрий I зовсім не вмів писати по-російському. Всі папери, які збереглися у Ватиканських сховищах, написані латинню, але й тут Димитрий-Юрій демонстрував безграмотність. Наприклад, слово “імператор” він писав так: “in perator”. Швидше за все, за ті три роки, що майбутній цар провів у замку Вишневецкого, його спішно готовили до ролі європейського короля. До того ж почерк Отрепьева (а деякі написані їм документи збереглися у Ватикані) нічого загального з почерком Лжедимитрия не має
Мериме розповідає, що Лжедимитрий I добре їздив верхи, уміло користувався зброєю, дуже добре танцював (!), вільно володів польською мовою, але не вмів правильно прикладатися до образів (чого не могло бути з Отрепьевим).
Смерть Лжедимитрия Мериме пояснює тим, що він підбурив проти себе московітів неповагою до їхнього способу життя. І хоча народ скрізь зустрічав Лжедимитрия хлібом-зіллю, бояри, боячись втратити своє місце в суспільстві, по-звірячому вбили його. Що ж до Лжедимитрия II, якого Марина Мнишек визнала своїм чоловіком, те його походження й для Мериме залишилося невідомим. Він тільки підкреслював, що Лжедимитрий II теж був ставлеником Мовлення Посполитой.
Мериме визнає правоту російського народу, що в 1613 р. піднявся проти зухвалих іноземців, але залишився рабом через свою наївність і довірливість
В 1845 р. Мериме познайомився із творчістю Н. Гоголя, що, взагалі, зробило велике враження на французьку інтелектуальну еліту. Ш. О. Сент-Бев назвав “Тараса Бульбу” “запорізькою Илиадой”. Мериме тоді вже цікавився темою козацтва, але Гоголь ще більше поглибив його в неї. В 1851 р. в “Revue des deux Mondes” з’являється літературно-критична стаття “Микола Гоголь” ( Nicolas Gogol, 1851 ), у якій Мериме дає високу оцінку Гоголеві-Гумористові, ставлячи його в один ряд з Аристофаном, Рабле й Диккенсом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)