Проспер Мериме Кармен

Ранньою осінню 1830 р. допитливий учений (у ньому вгадується сам Мериме) наймає в Кордове провідника і їде на пошуки древньої Мунди, де відбувся останній переможний іспанський бій Юлія Цезаря. Полуденна спека змушує його шукати притулку в тінистій ущелині. Але місце в струмка вже зайнято. Назустріч оповідачеві насторожено піднімається спритний і сильним малий з похмурим гордим поглядом і світлими волоссями. Мандрівник обеззброює його реченням розділити з ним сигару й трапезу, і далі вони продовжують шлях разом, незважаючи на красномовні знаки

провідника. Вони зупиняються на нічліг у віддаленої венте. Супутник кладе поруч мушкетон і засипає сном праведника, а вченому не спиться. Він виходить із будинку й бачить ськрадливого провідника, що збирається попередити уланський пост, що у венте зупинився розбійник Хосе Наварро, за піймання якого обіцяні двісті дукатів. Мандрівник попереджає супутника про небезпеку. Тепер вони зв’язані узами дружби.

Учений продовжує свої розшуки в бібліотеці домініканського монастиря в Кордове. Після заходу сонця він звичайно гуляє по березі Гвадалкивира. Один раз увечері на набережній до нього підходить жінка, одягнена

як гризетка, і з пучком жасмину у волоссях. Вона невисока, молода, добре ськладена, і в неї величезні розкосі очі. Ученого вражає її дивна, дика краса й особливо погляд, одночасно почуттєвий і дикий. Він пригощає її сигаретами, довідається, що її кличуть Кармен, що вона циганка й уміє ворожити. Він просить дозволи проводити її додому й показати йому своє мистецтво. Але гадання перерване на самому початку – розорюється двері, і в кімнату з лайками уривається закутаний у плащ чоловік. Учений довідається в ньому свого друга Хосе. Після лютої перепалки з Кармен незнайомою мовою Хосе виводить гостя з будинку й указує дорогу до готелю. Учений виявляє, що в нього тим часом зникли золотний годинник з боєм, які так сподобалися Кармен. Засмучений і присоромлений учений залишає місто. Через кілька місяців він знову виявляється в Кордове й довідається, що розбійник Хосе Наварро арештований і чекає страти у в’язниці. Цікавість дослідника місцевих вдач спонукує вченого відвідати розбійника й вислухати його сповідь.

Хосе Аисаррабенгоа розповідає йому, що він баськ, народився в Елисондо й належить до стародавнього дворянського роду. Після кривавої бійки біжить із рідного краю, вступає в драгунський полк, служить ретельно й стає бригадиром. Але один раз, на його нещастя, його призначають у варту на севильськую тютюнову фабрику. У ту п’ятницю він уперше бачить Кармен – свою любов, борошно й погибель. Разом з іншими дівчинами вона йде на роботу. У роті в неї квітка акації, і йде вона, поводячи стегнами, як молода кордовськая кобилиця. Через дві години викликають убрання, щоб припинити криваву сварку на фабриці. Хосе повинен відвести у в’язницю призвідницю сварки Кармен, що спотворила ножем особа однієї з робітниць. По дорозі вона розповідає Хосе зворушливу історію про те, що вона теж із країни баськів, у Севільї зовсім одна, неї труять як чужу, тому вона й узялася за ніж. Вона бреше, як брехала все життя, але Хосе вірить їй і допомагає бігти. За це він розжалуваний і на місяць відправлений у в’язницю. Там він одержує подарунок Кармен – хлібець із напилком, золотою монетою й двома піастрами. Але Хосе не хоче бігти – військова честь утримує його. Тепер він служить простим солдатом. Один раз він стоїть на годинниках у будинку свого полковника. Під’їжджає екіпаж із циганами, запрошеними для звеселяння гостей. Серед них Кармен. Вона призначає Хосе зустріч, вони проводять разом безоглядно щасливий день і ніч. При прощанні Кармен говорить: “Ми квити. Прощай… Знаєш, синок, мені здається, я трошки тебе полюбила. Але […] вовкові із собакою не ужиться”, Марне намагається Хосе знайти Кармен. Вона з’являється тільки тоді, коли потрібно провести контрабандистів через пролам у міській стіні, що охороняє Хосе. Так, за обіцянку Кармен подарувати йому ніч він порушує військову присягу. Потім він убиває лейтенанта, якого приводить до себе Кармен. Він стає контрабандистом. Якийсь час він майже щасливий, тому що Кармен іноді ласькава з ним – до того дня, коли в загоні контрабандистів з’являється Гарсиа Кривій, огидний виродок. Це чоловік Кармен, якого їй нарешті вдається визволити з в’язниці. Хосе і його “соратники” займаються контрабандою, грабують і іноді вбивають мандрівників. Кармен служить їм зв’язковий і навідницею. Рідкі зустрічі приносять коротке щастя й нестерпний біль. Один раз Кармен натякає Хосе, що під час чергового “справи” можна було б підставити кривого чоловіка під ворожі кулі. Хосе воліє вбити суперника в чесному двобої й стає ромом (по-циганськи чоловіком) Кармен, але вона усе більше тяготиться його нав’язливою любов’ю. Він пропонує їй змінити життя, виїхати в Нове Світло. Вона ж піднімає його на сміх: “Ми не створені для того, щоб саджати капусту”. Через якийсь час Хосе довідається, що Кармен захоплено матадором Лукасом. Хосе несамовито ревнує й знову пропонує Кармен виїхати в Америку. Вона відповідає, що їй і в Іспанії добре, а жити з ним вона однаково не буде. Хосе везе Кармен у відокремлену ущелину й знову й знову запитує, чи піде вона за ним. “Любити тебе – не можу. Жити з тобою – не хочу”, – відповідає Кармен і зриває з пальця подароване їм кільце. У люті Хосе двічі втикає в неї ніж. Він ховає її в лісі – вона завжди хотіла знайти вічний спокій у лісі – і кладе в могилу кільце й маленький хрестик.

У четвертій і останній главі новели оповідач самозабутньо ділиться із читачами своїми спостереженнями над звичаями й мовою іспанських циганів. Під кінець він приводить багатозначне циганське прислів’я: “У наглухо закритий рот мусі замовлений хід”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Проспер Мериме Кармен

Categories: Нові твори

Links