Історичні віхи в історії українського народу
Твір за драмою Лесі Українки “Бояриня”. Історія українського народу надзвичайно трагічна й повчальна. Вона свідчить про якусь незбагненну силу українців, їхня здатність знову й знову відроджуватися після нищівних, здавалося б, смертельних ударів і катастроф
Можна Було би своє оповідання почати від татаро-монгольської навали, що не тільки знищило українську державність, а й фізично загубило народ, так підірвала його біологічні сили, що він став легким видобутком сусідів і потрапило до них у неволю. Однак у даній роботі ми зосередимося
Це був період після смерті Богдана Хмельницького, коли Україну намагалися поділити між собою Польща й Московщина, сіяючи ворожнечу між козаками, провокуючи безперервні внутрішні сутички за гетьманство Росія роздавала козацької старшині привілею, щоб схилити її на свою сторону, примушуючи зрадити інтереси України, намагалася позбавити народ мислячої інтелігенції. І перебували серед українців ті, хто прирікав себе на страждання й мучення, добровільно заточував себе. Згадаємо образ Степана. Він піддався агітації, покину Україну й тепер у Московщине цілує руки, як невільник. На думку літературних критиків, Степан є восСочинением духу у свій час. Це слабовільна людина, боягузливий. Він відрікся рідний від землі, звичаїв, культури, став бездоглядністю. Степан – не оборонець рідного краю, а пристосованець, приречений на приниження людського достоїнства. Це згубні наслідки для багатьох майбутніх поколінь уздовж декількох сторіч. Саме в часи “Руїни” з’явилося багато пристосованців, які, надивившись на “московські соболі”, пішли служити паную
У поемі на Прикладі Оксани, її життя Леся розповідає про зародження української культури. Вона зображує церковні братерства, які брали участь жінки. Члени братств виготовляли корогви як символ волі, незалежності. Вихована на українських традиціях, Оксана не змогла прижитися на чужині, тому що там сповідалося рабство в різних проявах. Вона не хотіла миритися зі Степановим приниженням, тому що воспитаная в інших ідеалах. Однак дівчина не змогла піднятися над обставинами, тому й затвердила, що вони зі Степаном “обоє іржаві”.
Згодом, на наш погляд, характер українця, загартувався. Їм ще більше опановувало бажання жити вільно й незалежно. Такою особистістю безпомилково можна назвати Григорія Косинку, що видається новеліста XX сторіччя. Він в 1917-1919 роках не тікав в “печери, озера, ліси”. Пробуджений революцією, убирав кожний момент швидкоплинної діяльності й затворів її портрет. Однієї із кращих новел письменника є “Політика”. На сторінках новели автор показує духовний ріст людини, її тісний зв’язок з народом Мусій, головний герой добутку, любить людей, хоче надати їм допомога; він не уступає переконанням, не допускає ніяких компромісів. Життя Г. Косинки обірвалася трагічно: він був страчений по помилковому обвинуваченню в приналежності до групи терористів. І теперішньою причиною його загибелі був письменницький талант, його добутку, у яких не ідеалізувалися більшовицький будень, а правдиво відтворювалися братовбивчі, події на благословенній українській землі
Так Були знищені десятки тисяч українських інтелігентів. Це ще одна трагічна сторінка в історії України. Говорячи про історичні століття, не можна не згадати події 1927, 1933 років, які ввійшли в історію за назвою “голодомор”. Читаючи драму П. Кулиша “97”, У. Самчука “Марія”, замислюєшся над питанням: хто винний у подіях, описаних письменниками. У драмі автор розповідає про український сель, у якому далеко не всі люди сприйняли революцію, що принесла голод. У селі з’їли всіх кішок і собак… До глибини душі вразив епізод, у якому розповідається про те, як Ларивон, глухий церковний сторож, і Орися, бідна вдова, з’їли своїх дітей. Громада вимагає судна над дітовбивцями
Не менш трагічної в українському селі була насильницька колективізація, що описує У. Самчук. Книга стала монументом пам’яті тим, яких силоміць зганяли в колгоспи. Ця політика держави послужила причиною початку кінця: відбулося тотальне знищення українського селянства, витравлення з нього власників, хазяїв, годувальників. На колись родючих землях виросли бур’яни, під дощами, згнило зерно. До сім’ї Марії, головної героїні повести, прийшла звістка. Старший син Максим, що вчив батька й матір соціалізму й комунізму, виганяє їх з будинку. Молодшого сина Лаврика репресували. Останні члени сім’ї зневірилися у можливість людського життя. Кульмінація добутку – страшні кнртини голодомору в колись багатому куркульському селі
Наприкінці можна додати, що етнічні втрати українського народу склали близько 12,7 млн чоловік. А військові? За даними науковців у роки Великої Вітчизняної війни загинуло близько 80,5 млн наших земляків. Про війну написано багато. І, може, більш об’єктивно обрисував її О. Довженко у своїх оповіданнях, кіноповістях і “Щоденнику”. Уже перша записна книжка “Щоденника” кровоточить своєю жахливою правдою… Змучені, зганьблені, голодні жінки плакали: на горі й тому покидала їхня Червона Армія, відступаючи. О. Довженко оголив фашизм. Німці знищували все на своєму шляху. От одне із сел… Що залишилося в ньому? Дві тисячі трупів, серед руїн і попелу кістяки. Наша земля була хвора, вона стогнала, нелюдське горе перелилося через край у кожній душі й уже не викликало гніву, а лише відраза й обурення
Утома, що відбувалася, Довженко вбачав підлість, що робили чиїсь руки. Він засуджує бездонну вічну брехню, якою обплутані ми. Серце його переповняється жахом від того, що сотні тисяч кращих продовжувачів нашого роду зникне на нашій землі. Трагедією світового масштабу переживає наш народ сьогодні. Це наслідку чорнобильської аварії. І про їх варто писати окремий Твір. Заключним рефреном можуть бути слова Тичини: “яке лихоо, що чум мене косила, а сила знову розцвіла”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)