“Історичне значення творчості Шевченка”
Історія ходить по колу. Лише життя – то пряма лінія. Мова творить не просто поетів, мова творить митців. Творить людину, душа якої піймана в лещата світу, але рветься до джерел, у постійному русі до витоків.
Слабку душу має людина і шукає захисту. А хто захистить нас від зла, порятує і виведе на пряму стежку, заспокоїть і віддасть останній шматочок хліба чи частку душі, хто не відвернеться від нас, навіть якщо ми тричі переступили потаємну межі і тричі вчинили злочин, хто як не мати? Земля – мати – жіноче начало. Жінка – центральний образ
Світ зосереджений на собі, кожний існує окремо:
Якби з ким сісти, хліба з’їсти,
Промовить слово, то воно б,
Хоч і як-небудь на сім світі,
А все б таки якось жилось.
Та ба! Нема з ким. Світ широкий…
Тому і лежимо в домовині, у Великому Льосі, бо залишилася лише шашіль, що дерево точить. Через нікчемність душ гинуть ідеї. Через тих, хто не усвідомлює, не хоче, не може, лицемірить. І не знають ті три душі, що сидять на хресті, чому їх
“У всякого своя доля і свій шлях широкий”. Тільки серце відчує порожнечу. А душа полетить десь світом незнаним – дошукуватись. Може, знайде?